Головна

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ В УКРАЇНІ В. Бурдін


ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ В УКРАЇНІ

В. Бурдін

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

В статті розглянуто деякі проблеми застосування інституту амністії в Україні.

Обґрунтовано необхідність трансформації амністії в інститут пробації. Зроблено акцент

на необхідності дотримання прав потерпілих від злочинів при застосуванні амністії.

Ключові слова: амністія, звільнення від кримінальної відповідальності, кримінальна

відповідальність, покарання, потерпілий.

Історія розвитку кримінального законодавства знає чимало випадків та

підстав, коли незважаючи на факт вчинення злочину, держава прощала особі

вчинене і відмовлялася притягувати її до кримінальної відповідальності. Одним з

таких проявів “прощення”, яке і сьогодні передбачене у чинному кримінальному

законодавстві, є інститут амністії. За даними окремих вчених першізгади про акти,

які нагадують амністію у теперішньому розумінні цього поняття, відносяться ще

до середини ХVІ ст. [1, с. 68].

Кримінально-правові проблеми, які стосуються реалізації інституту амністії та

помилування, були предметом дослідження А.А. Музики, С.М. Школи,

Е.В. Скутіної, О.В. Лєвашової, А.Н. Осяк, О.В. Чепелюк та багатьох інших вчених

[2; 3; 4; 5; 6]. Разом з тим, незважаючи на значну увагу до вказаної проблематики,

значна частина питань і надалі залишаються спірними. Окремі з цих проблем

будуть предметом дослідження в межах цієї публікації.Відповідно до ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні

” амністія

є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної

категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно

яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не

розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали

законної сили. У певній мірі амністію, на відміну від інших видів звільнення від

кримінальної відповідальності та покарання дійсно можна вважати своєрідним актом

“прощенням” особи, яка вчинила злочин (4, с. 10–11; 7, с. 668). Адже інші види

звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання так чи інакше пов’язані з

додатковими умовами, які свідчать або про втрату особою, яка вчинила злочин,

суспільної небезпеки, або ж про втрату суспільної небезпеки вчиненого діяння.

Застосування амністії не пов’язується законодавцем ні з проявами позитивної

посткримінальної поведінки злочинця, ні з строками, які пройшли від часу вчинення

злочину, а такожзміноюбудь-яких інших обставин.

На жаль, але на сьогодні можна стверджувати про те, що інститут амністії

використовується фактично як засіб розвантаження працівників правоохоронних

органів та вивільнення місць у переповнених на сьогодні кримінально-виконавчих

установах, що звісно, аж ніяк не сприяє реалізації превентивної функції

кримінального законодавства. У цьому відношенні досить спірною вважаємо

попередню практику законодавця, коли практично щороку приймали закони про

амністію. Адже амністія для особи повинна бути неочікуваним “актом пробачення”

вчиненого нею злочину. В іншому випадку амністія тільки породжуватиме

відчуття безкарності і сприятиме рецидиву. Можна підтримати позицію вчених, які

вважають, що амністія може бути досить ефективним засобом державного  реагування у випадку, наприклад, істотної зміни політичної ситуації в державі і

звільнення у зв’язку з цим тих категорій осіб, злочини яких так чи інакше були

обумовлені попереднім політичним режимом [7, с. 683–684]. Звісно, що такого

роду амністії об’єктивно не можуть мати періодичного характеру.

На наш погляд, сьогодні застосування амністії як самостійного виду

звільнення від покарання або його відбування не є ефективним засобом

специфічного ліберального реагування держави на осіб, які вчинили злочини.

Адже вказані види звільнення, на відміну від більшості інших, формально не

пов’язуються з поведінкою засудженого чи зміною певних обставин і фактично є

безумовними видами звільнення. Так, для остаточного звільнення при застосуванні

до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі

ст. 75 КК України необхіднім є дотримання певних вимог до його поведінки у

період іспитового строку. У випадку їх недотримання, суд відповідно до ч. 2 ст. 78

КК України навіть після спливу іспитового строку направляє засудженого для

відбування призначеного йому покарання. Не менш суворими є і вимоги до

поведінки вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнених

від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України.Для отримання права на умовно-дострокове звільнення від відбування

покарання відповідно до ст. 81 КК України, крім відбуття засудженим обов’язкової

частки призначеного покарання, необхідно, що він довів своє виправлення

сумлінною поведінкою і ставленням до праці. При заміні невідбутої частини

покарання більш м’яким покаранням засуджена особа повинна довести своєю

поведінкою те, що вона стала на шлях виправлення. При цьому вказані види

звільнення від відбування покарання є умовними по своїй суті, оскільки у випадку

вчинення звільненою особою нового злочину протягом невідбутої частини

покарання чи під час відбування більш м’якого покарання їй призначають покарання

за правилами про сукупність вироків. Ще більш вимогливо ставиться законодавець

до поведінки вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років,

звільнених від відбування покарання на підставі ст. 83 КК України. Вказаний вид

звільнення від відбування покарання такожєфактично умовнимпо своїй суті.

З урахуванням наведених законодавчих положень, незрозумілою видається

позиція законодавця у тій частині, коли він допускає звільнення від покарання чи

його відбування на підставі закону про амністію не висуваючи вимог до поведінки

особи і фактично виводячи засудженого зі сфери кримінально-правового впливу,

ігноруючи при цьому його майбутню поведінку. Думається, що послідовним було

би рішення законодавця про створення у даному випадку умовного звільнення від

покарання чи його відбування на підставі закону про амністію. Вважаємо, що такі

зміни суттєво зменшать рецидив серед амністованих осіб. Аналогічні пропозиції

вже висловлювалися дослідниками цієї проблематики [5, с. 10–11]. Адже на

сьогодні ми маємо ситуацію, коли такого роду амністія “сьогодні” розвантажує

кримінально-виконавчі установи від засуджених для того, щоб “завтра” ті самі

засуджені туди знову повернулися.

У цілому підтримуємо ідею запровадження так званої умовної амністії, не тільки

як виду звільнення від покарання, але й як виду звільнення від кримінальної

відповідальності, яка по суті може нагадувати такий умовний вид звільнення від

кримінальної відповідальності як звільнення від кримінальної відповідальності з

передачею особи на поруки (ст. 47 КК України). Ми вже стверджували, що амністія

не повинна бути лише засобом розвантаження працівників правоохоронних органів

та вивільнення місць у переповнених на сьогодні кримінально-виконавчих установах. Очевидно, що особа, яка вчинила злочин, і отримала “прощення” цього

злочину від держави, повинна довести, що вона гідна такої довіри і рішення про її

звільнення не буде породжувати у неї відчуття безкарності. Думається, що

забезпечити реалізацію цієї мети та суттєво підвищити ефективність амністії може

створення у тому числі і на її основізагального інституту пробації.

Незважаючи на те, що застосування амністії можна розглядати як прояв дії

принципу гуманізму, амністія не є огульною лібералізацією, яка гарантує певним

категорія осіб прощення їхніх злочинів. При цьому не варто забувати і про

необхідність забезпечення прав потерпілих від злочинів, відносно яких також

повинен діяти принцип гуманізму [6, с. 8; 3, с. 10–11; 5, с. 10–11; 7, с. 672]. І у

цьому відношенні, якщо особу, яка вчинила злочин, звільняють від кримінальної

відповідальності на підставі закону про амністію, то не тільки гуманно, але й

справедливим буде щоб держава попіклувалася про забезпечення прав потерпілої

особи. Звільнення від кримінальної відповідальності, у тому числі і на підставі

закону амністію не звільняє особу, яка вчинила злочин, від обов’язку відшкодувати

завдану злочином шкоду. Водночас процедура відшкодування шкоди у порядку

цивільного судочинства може бути затягнута у часі. У цьому відношенні вважаємо,

що надаючи право на звільнення від кримінальної відповідальності, держава

повинна попіклуватися про задоволення інтересів потерпілої особи. Одним із таких

способів може бути умова остаточного звільнення від кримінальної

відповідальності після відшкодування потерпілому завданоїзлочином шкоди.Спірним як у науці кримінального права, так і на практиці є питання про

можливість застосування амністії до тих осіб, вина яких не доведена

обвинувальним вироком суду. На сьогодні Комітетом Верховної Ради України з

питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності проводиться робота

по підготовці нової редакції проекту Закону України “Про застосування амністії в

Україні”, яким передбачається заборонити застосування амністії до осіб,

кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання,

досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом з постановленням

обвинувального вироку. Водночас на думку окремих народних депутатів України

така заборона буде суперечити ч. 3 ст. 22 Конституції України, а саме звужувати

зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини і громадянина. З огляду на те, що

Комітет звернувся за відповідним висновком до кафедри кримінального права та

кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка, окремі

положення цього висновку, який готував автор статті, будуть нами далі наведені.

Відповідно до чинного на сьогодні законодавства застосування амністії

передбачає можливість звільнення особи не тільки від покарання чи його відбування,

але й звільнення особи від кримінальної відповідальності. В ч. 1 ст. 44 КК України

амністія виділена в якості самостійного виду звільнення від кримінальної

відповідальності поряд з іншими видами звільнення. На сьогодні в науці

кримінального права немає єдності думок щодо визначення поняття кримінальної

відповідальності. Кримінальна відповідальність в її традиційному, негативному

(ретроспективному) аспекті розглядається як правовий наслідок злочину, який

полягає в несприятливих наслідках для особи, яка вчинила злочин, в обмеженні її

правового статусу. Викладеним, напевно, і обмежується загальноприйняте розуміння

кримінальної відповідальності. Що ж стосується природи, визначення суті

кримінальної відповідальності, то тут існує багато різноманітних підходів і, як

наслідок, до сьогодні в науці кримінального права немає єдності в поглядах на

питання про поняття, форми, зміст, межі та мету ретроспективної кримінальної відповідальності, її співвідношення з покаранням та судимістю. В загальному

погляди щодо визначення поняття кримінальної відповідальності можна об’єднати в

такі п’ять напрямків:

1. Кримінальна відповідальність – це покарання за злочин;

2. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка вчинила злочин,

відповідати за вчинене;

3. Кримінальна відповідальність – це кримінально-правові відносини;

4. Кримінальна відповідальність – це сукупність кримінально-правових,

кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих відносин;

5. Кримінальна відповідальність – це осуд злочинця з боку держави за

вчинений злочин.

Одразу зазначимо, що наведений нами поділ є досить умовним. Це пояснюється

низкою причин. По-перше, різноманітністю самих класифікацій напрямків щодо

поглядів на кримінальну відповідальність. По-друге, тим, що, в літературі можна

зустріти випадки, коли одного і того ж автора відносять до різних напрямків. Крім

того, на сьогодні більшість вчених, визначаючи суть кримінальної відповідальності

через якусь одну її суттєву ознаку, все ж таки не заперечують, що вона реалізується в

межах конфліктного правовідношення, змістомякого є взаємні права та обов’язки його

сторін, не заперечують існування і різноманітних форм кримінальної відповідальності,

а також того, що, як правило, кримінальна відповідальність полягає у застосуванні до

винної особи конкретних кримінально-правових заходів [8, с. 64–74]. Ми не будемо детально аналізувати ці напрямки, оскільки це виходить за межі

нашого дослідження. Зауважимо лише, що для того, щоб вивести поняття

кримінальної відповідальності необхідно, перш за все, виходити ззаконодавчих реалій

та їх аналізу на основі законів формальної логіки, оскільки саме останні показують

конкретні правила виведення понять. Повторимося, що під поняттям в логіці

розуміється форма мислення, яка відтворює предмети та явища в їх істотних ознаках.

Ці ознаки є загальними та необхідними і повинні належати усім предметам роду без

яких предмет немислимий. Для того, щоб визначити ці загальні та необхідні ознаки,

які і будуть, в нашому випадку, визначати поняття кримінальної відповідальності,

необхідно спершу визначити конкретні форми прояву кримінальної відповідальності,

якіможливізгідноКК України. Саме такий підхід до визначення поняття кримінальної

відповідальності відповідатиме законам формальної логіки, зокрема, закону переходу

від конкретного до загального, дотримання якого є необхіднимпри виведенні понять.

Аналіз чинного КК України дозволяє зробити висновок, що всі форми прояву

кримінальної відповідальності можна об’єднати у дві групи:

1. Призначення покарання, яке засуджений зобов’язаний реально відбути після

того, як обвинувальний вирок суду вступить в законну силу;

2. Звільнення особи від покарання або звільнення від відбування призначеного

судом покарання (ст.ст. 75, 79, 80, 84, 104, 105, 106 КК України).

Звичайно, можна говорити про те, що таких груп повинно бути більше. Адже у

другій групі можна виділити принаймні дві підгрупи форм кримінальної

відповідальності. Проте в аспекті досліджуваного питання детальна класифікація

таких форм не є важливою. Названі форми кримінальної відповідальності

дозволяють виділити ті загальні та істотні ознаки, які і створять родове поняття

кримінальної відповідальності, що охопить всі ці форми. В першому випадку

кримінальна відповідальність проявляється в осуді особи та призначенні їй

конкретної мірі покарання, яке вона і повинна реально відбути. Друга група також

передбачає осуд злочинця від імені держави за вчинений нею злочин і або звільнення від покарання взагалі, або призначення конкретної мірі покарання, але звільнення від

його реального відбування за певних умов. Отже, можна побачити, що загальною та

істотною ознакою всіх зазначених форм кримінальної відповідальності є саме осуд

злочинця від імені держави. Всі інші ознаки, які властиві окремим формам

кримінальної відповідальності, не є загальними для всіх, а отже не можуть входити і

в зміст родового поняття. Таким чином, можна стверджувати, що під кримінальною

відповідальністю необхідно розуміти виражений в обвинувальному вироку суду осуд

особи від імені держави, за вчинення нею злочину. Вказане твердження не виключає

існування різноманітних форм кримінальної відповідальності, які можуть мати місце

в межах і на основі осуду. Всі інші форми кримінальної відповідальності повинні

розглядатися як видові поняття по відношенню до родового поняття кримінальної

відповідальності. Відношення між цими поняттями можна назвати відношенням

підпорядкування, оскільки одне поняття входить як частина в обсяг другого.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. (справа

про депутатську недоторканість) кримінальна відповідальність настає з моменту

набрання обвинувальним вироком суду законної сили. Таким чином, очевидним є

той факт, що звільнення від кримінальної відповідальності, у тому числі і на підставі

закону про амністію, можливе лише тих осіб, які не перебувають у процесуальному

статусізасудженого, а є лише підозрюваними, обвинуваченими чи підсудними абож

взагалі кримінальні справи щодо яких не порушені. Водночас амністія відповідно до

ст. 85 КК України віднесена також і до одного з видів звільнення від покарання чи

його відбування. Разом з тим, у цьому відношенні вона має іншу правову природу і,

зрозуміло, що може застосовуватися лише до засудженого.Як і будь-який інший вид звільнення від кримінальної відповідальності,

передбачений у РозділіІХ КК України, амністія є своєрідним актом прощення особи,

яка вчинила злочин, що проявляється у повній відмові держави від кримінального

переслідування ізастосуванні до цієї особи заходів кримінально-правового примусу,

що входять до різних форм кримінальної відповідальності. Вважаємо, що відмова від

застосування амністії до тих осіб, кримінальні справи стосовно яких перебувають у

провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом

з постановленням обвинувального вироку, буде звужувати правовий статус

зазначених осіб. Адже сьогодні законодавство надає їм право на звільнення від

кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, в той час як

запропонованізміни виключають його, що суперечить ст. 22 Конституції України.

Крімтого, вважаємо, що відмова відможливостізастосування амністії до тих осіб,

кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання,

досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом з постановленням

обвинувального вироку, може призводити до порушення ст. 24 Конституції України, в

якій гарантується рівність громадян перед законом. Адже момент остаточного

постановлення обвинувального вироку суду стосовно тих осіб, які в один день

вчинили тотожні злочини, в значній мірі буде залежати від оперативності

розслідування, яке будуть проводити працівники різних правоохоронних органів, та

інших обставин. Отже, реалізація права на застосування амністії буде залежати від

зовнішніх чинників, що порушуватиме принцип рівності.

Не можемо погодитися з тим, що застосування амністії до осіб, кримінальні

справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового

слідства чи суду, але не розглянуті судом з постановленням обвинувального

вироку буде порушувати ст. 62 Конституції України. Адже процесуальний порядок

закриття кримінальних справ до постановлення обвинувального вироку суду однаковий щодо всіх видів звільнення від кримінальної відповідальності, а не

тільки на підставі закону про амністію. На сьогодні таке вирішення цього питання

є цілком логічним, оскільки саме в звільненні від державного осуду і полягає

сутність інституту звільнення від кримінальної відповідальностізгідно чинного КК

України. Крім того, в ст. 62 Конституції України передбачено презумпцію

невинуватості як одну з процесуальних гарантій особи у правовій державі.

Реалізація цієї презумпції під час застосування звільнення особи від кримінальної

відповідальності на підставізакону про амністію забезпечується можливістю особи

заперечити щодо застосування такого виду звільнення і вимагати подальшого

розслідування кримінальної справи у звичайному порядку.

Таким чином, з метою підвищення ефективності реалізації амністії як

самостійної підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання,

необхідно підтримати ідею запровадження амністії в режимі випробування. При

цьому однією з необхідних умов остаточного звільнення пропонуємо передбачити

обов’язок відшкодувати потерпілому шкоду, завдану злочином. Вважаємо, що

застосування амністії як підстави звільнення від кримінальної відповідальності не

порушуватиме реалізацію принципу невинуватості як однієї із гарантій здійснення

правосуддя у правовій державі.

1. Ніколаєнко Т. Амністія та помилування як підстави звільнення від кримінальної

відповідальності та покарання // Кримінальне право. – 2009. – № 10. – С. 68–72.

2. Музика А.А., Школа С.М. Амністія і помилування в системі сучасного українського

права // Кримінальне право України. – 2006. – № 1. – С. 10–23.

3. Скутина Е.В. Амнистия в уголовном судопроизводстве: Диссерт... канд. юрид. наук.-

Екатеринбург, 2009. – 174 с.

4. Левашова О.В. Амнистия и помилование как поощрительные нормы уголовного права

России: Диссерт... канд. юрид. наук. – Елец, 2007. – 221 с.

5. Осяк А.Н. Інститут амнистии в российском уголовном праве: Диссерт... канд. юрид.

наук. – Ростов-на-Дону, 2006. – 205 с.

6. Чепелюк О.В. Амністія та помилування в Україні (кримінально-правове та

кримінологічне дослідження): Автореф. дисерт... канд. юрид. наук. – К., 2009. – 16 с.

7. Энциклопедия уголовного права. Т. 10. Освобождение от уголовной ответственности и

наказания. – Издание профессора Малинина. – СПбГКА, СПб, 2008. – 882 с.

8. Бурдін В.М. До питання про поняття кримінальної відповідальності за КК України //

Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 9 (47). – С. 64–74.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук