Головна

НЕДОЛІКИ СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ У СТРУКТУРІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ А. Бойко


НЕДОЛІКИ СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ

У СТРУКТУРІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

А. Бойко

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000Львів, Україна

 

 

 

У статті дана кримінологічна оцінка недоліків системи правосуддя в Україні як однієї

з умов зростання корупції. Значна увага приділена тим недолікам у системі правосуддя,

які безпосередньо впливають на стан і характер корупції.

Ключові слова: кримінологія, система правосуддя, корупція, корупція у судових

органах, недоліки системи правосуддя як чинник корупції.

У структурі детермінації корупції в сучасній Україні важливим криміногенним

чинником є недоліки системи правосуддя.

Система правосуддя в Україні відповідно до ст. 55 Конституції України

спрямована захищати всі права і свободи людини і громадянина. Відповідно,

громадяни України мають право розраховувати на справедливий і неупереджений

судовий розгляд. І саме дієвість системи правосуддя може забезпечити

верховенство права, стабілізацію суспільних процесів і поступальний характер

їхнього розвитку. Динамізм і суперечливість сьогоднішніх соціальних процесів

вимагають від держави адекватних праворегулюючих заходів та ефективної

системи правосуддя.

Однак нашій державі повною мірою не вдалось забезпечити створення дієвої

системи правосуддя. Перманентні безсистемні зміни процесуального

законодавства та законодавства про судоустрій та статус суддів не сприяли

покращенню правосуддя. Більше того, політична й адміністративна залежність

судових органів, активна “сп

івпраця” окремих суддів з певними бізнес-групами

залишаються тими умовами, що сприяють зростанню корупції в Україні.

Недоліки системи правосуддя як криміногенні чинники, що впливають на стан

корупції, вже частково висвітлювались у кримінологічній літературі. Зокрема

необхідно відзначити вагомий доробок з цієї проблематики В.О. Тулякова,

Є.Ю. Полянського [1, с. 213–217], О.В. Дамаскіна [2, с. 39–45], С.С. Сулакшина,

С.В. Максімова, І.Р. Ахметзянова [3, с. 206–215], та інших. Проте окремі питання

ще не знайшли належного висвітлення і потребують подальших наукових

досліджень Зокрема, і надалі важливими завданнями для забезпечення протидії і

запобігання корупції в судових органах залишаються: забезпечення незалежності

суддів; прозорості і відкритості у здійсненні правосуддя; удосконалення

процесуального законодавства та системи доступу до суддівської професії і добору

допоміжного апарату судів.

Окрім того, сама соціально-економічна ситуація, яка склалася в країні, та

постійні зміни законодавства негативно впливають на діяльність судових органів.

Багато суддів виявились не готовими до роботи у складних правових умовах.

Відтак значно знизилась їхня ефективність й авторитет серед населення.

З таким категоричним висновком багато хто може не погодитись, адже

загалом судові органи належно розглядають правові спори, забезпечуючи охорону

та відновлення прав і свобод людини й громадянина, але це відбувається лише в

тому випадку, коли розгляд конкретної справи не стосується інтересів тих осіб, хто має можливість впливати на суддів. Окрім того, деякі судді використовують

особливі повноваження судді у судовому розгляді для власного незаконного

збагачення й утвердження свого впливу.

Прагнення мати значні матеріальні статки, зберегти свою впливовість

спонукає окремих суддів до прийняття протиправних судових рішень.

Такий стан системи правосуддя засвідчує її серйозну деформацію,

невиконання повною мірою функцій правосуддя, спрямованість окремих суддів на

власне збагачення, а не на сумлінне і відповідальне здійснення судового розгляду.

Небажання окремих суддів усвідомлювати соціальну значущість своєї

професійної діяльності, а іноді і відверте нехтування суддівською гідністю

негативно впливає на ефективність протидії та запобігання корупції в Україні.

Поширення зловживань у судовій системі та свідомий вихід за межі

функцій зі здійснення правосуддя підтверджують кризу судової системи, її

низьку ефективність і як наслідок слабку активність у протидії та запобіганні

корупції. Наголосимо, що такий стан судової системи найперше потребує усунення

залежності від адміністративного та політичного впливу, а також докорінної зміни

системи доступу до суддівської професії, формування мотивації у суддів до чесної

і неупередженої професійної діяльності. Цілком вірно висловився О.В. Дамаскін,

зазначаючи, що правосуддя не може існувати без чесного і незалежного

суддівського корпусу [2, с. 40].

Ті кроки, які вжиті щодо реформування судової системи у зв’язку з набранням

чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [4] не мають цілісного

концептуального характеру, а тільки покращують окремі аспекти судової системи

та доступу до суддівської професії.

Зокрема, позитивним є впровадження єдиного для всіх претендентів на посаду

судді кваліфікаційного іспиту, проведення конкурсу на зайняття вакантної посади

судді, проведення навчання та підвищення професійних вимог до кандидатів на

посаду судді, посилення повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів та

запровадження обов’язкової діяльності членів цієї комісії на постійній основі тощо.

Відкритим, правда залишається питання об’єктивності у проведенні

кваліфікаційного іспиту. Зазначений вище закон не передбачає механізму, який би

забезпечував об’єктивність у його проведенні.

Важливим також, з точки зору антикорупційної перспективи, є і

запровадження у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» [5] з

01 січня 2012 р. спеціальної перевірки осіб, які будуть претендувати на посаду

судді, а також запровадження контролю з боку держави за майном, доходами та

витратами і зобов’язаннями фінансового характеру суддів. Обов’язок судді

кожного року декларувати своє майно, доходи та витрати і зобов’язання

фінансового характеру безсумнівно ускладнить формування корисливої мотивації

зловживань суддями своїми повноваженнями при здійсненні судочинства.

Необхідно також визнати, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів»

[4] значно зменшив можливості незаконного використання інструментів судової

системи у корпоративній боротьбі бізнес-груп, але натомість породив небезпеку

монопольного впливу на судову систему однієї політичної еліти і відповідно

орієнтованих на неї бізнес-груп.

Але, на превеликий жаль, невирішеними залишаються питання, що пов’язані із

забезпеченням незалежності суддів, відкритості і доступності правосуддя, а також

статусу суддів, особливо суддівського імунітету Так само, не вирішеними залишаються питання соціальної зрілості

претендентів на посаду судді, а також оцінка їх психологічних якостей (проблема

психологічного тестування). З цією метою можливо варто б запровадити

відповідну перевірку, у тому числі, із використанням поліграфу.

Також напевно необхідно посилити професійні вимоги до працівників апарату

судів.

Складною залишається і проблема псевдо зв’язків суддів зіншими учасниками

судового провадження, особливо адвокатами, які досить часто є просто

посередниками у вирішенні бажаного для свого клієнта судового рішення. Це і

проблема попередніх зв’язків. Згідно з експертними даними, присутність колишніх

працівників юридичних сфер серед суддів наступна: на першому місці – помічники

суддів, на другому – прокурорські працівники, на третьому – адвокати, на

четвертому – працівники міліції, на п’ятому – інші категорії.

Хоча, безсумнівно, найскладнішою проблемою залишається політичний та

адміністративний вплив на судові органи, постійні спроби використати їхній

потенціал у партійних або групових інтересах.

Необхідно також розуміти, що ефективність судової системи потребує і

збільшення фінансових витрат на її функціонування. Поліпшення матеріально-

технічного, кадрового та фінансового забезпечення судових органів, фахового

рівня їхніх працівників, упровадження критеріїв і методик оцінювання їхньої

функціональної діяльності та її результатів необхідна умова підвищення

ефективності судової системи Повинна також діяти система постійного моніторингу оцінки населенням

якості роботи судових органів та окремих суддів.

Відсутність незалежної системи правосуддя становить перешкоду в

формуванні цивілізаційних ринкових відносин, оскільки суб’єкти

господарювання, як і прості громадяни, не можуть бути впевнені у тому, що їх

права й інтереси будуть захищені відповідно до букви закону. Окрім того,

сьогодні значно збільшились нарікання на зловживання суддів, зокрема, у сфері

захисту корпоративних прав, санкціонування протиправного захоплення чужої

власності та ін. Можливість для суб’єкта господарської діяльності “вирішити”

майже кожне спірне питання в судовому порядку за відповідну винагороду або

через інші механізми впливу позбавило будь-якого сенсу положення ч. 3 ст. 509

Цивільного кодексу України про те, що зобов’язання повинно ґрунтуватися на

засадах сумлінності, розумності й справедливості. Правосуддя у системі

господарських та адміністративних судів перетворилось на своєрідний бізнес з

обігом капіталу в багатомільйонному вимірі. У цьому бізнесі задіяні окремі

адвокатські компанії, а також родичі або близькі особи, наближені до суддів.

“Ціна вирішення” спору починається з 10% від “ціни питання” (суми позовних

вимог).

Саме зловживання з боку окремих суддів сприяє поширенню протиправних

форм господарської діяльності. Чого тільки вартують рішення окремих судів про

відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість на

багатомільйонні суми за сумнівними, з правового погляду, договорами, навіть без

встановлення у процесі судового розгляду змісту названих договорів, передання

недержавним суб’єктам господарювання державного майна на мільярди гривень

через організовані справи про банкрутство та ін. Верховний суд України, надаючи

рекомендації про забезпечення законності під час розв’язання корпоративних

спорів і посилення боротьби з рейдерством, зазначив, що численні корпоративні конфлікти можливі у зв’язку з неоднаковим застосуванням законів судами під час

вирішення справ цієї категорії, а нерідко – з ухваленням незаконних і

необґрунтованих судових рішень [6]. Тож наші окремі суди перетворилися на засіб

задоволення політичних чи економічних інтересів відповідних суб’єктів впливу.

Наголосимо, що відповідні державні органи не реагують з повною

відповідальністю на відверті порушення та зловживання, які відбуваються в

організації роботи судів, якості й оперативності розгляду справ, забезпеченні

єдиної судової практики та однакового застосування законів. Це стосується,

насамперед, тих органів, які внаслідок своєї компетенції зобов’язані реагувати на

прояви порушення суддівської присяги.

Однак зловживання також поширені і в діяльності тих органів, які повинні

здійснювати контроль за якістю правосуддя. Засоби масової інформації

неодноразово вміщували інформацію про недоліки у діяльності Вищої ради

юстиції України таКомітету Верховної Ради України з питань правосуддя.

На превеликий жаль, ці органи не стали достатньо дієвими у системі

доступу до професії судді та забезпечення дисциплінарної відповідальності

суддів. Тому, крім реформування системи доступу до професії судді та

розв’язання проблеми дисциплінарної відповідальності суддів, необхідно

реформувати й органи, до функцій яких належить вирішення цих питань, у

першу чергу Вищої ради юстиції України. Зміна порядку формування Вищої

ради юстиції України, засад її діяльності, уникнення колізії інтересів і низка

інших питань повинна бути розв’язана в процесі її реформування. У цьому

плані цілком необґрунтованим є розширення повноважень Вищої ради юстиції

України у частині покладення на неї відповідно до ст. 20 Закону України «Про

судоустрій і статус суддів» [4] призначення на посади голови місцевого суду та

його заступника, голови апеляційного суду та його заступників, голови вищого

спеціалізованого суду та його заступників. Покладення цих повноважень на

Вищу раду юстиції України суперечить самій природі цього органу, як і

положенням Конституції України, але це створює додаткові можливості впливу

на судові органи.

Вирішення проблеми незалежності судових органів є ключовою умовою, що

унеможливить суддівське свавілля, забезпечить верховенство права, підвищення

довіри суспільства до системи правосуддя й створення умов для розвитку

ринкових інститутів, а відповідно і до зниження рівня корупції.

Адже, суспільство може розраховувати на ефективну протидію та запобігання

корупції лише тоді, коли в державі діє ефективна і незалежна система правосуддя.

В іншому випадку результати діяльності судових органів маскуватимуться за

“переконливими” статистичними даними, а реальний стан буде далекий від

бажаного суспільству.

––––––––––––––––––––

1. Туляков В.А. Коррупция и суды: функциональный анализ /В.А. Туляков,

Е.Ю. Полянский // Коррупция: Региональные и отраслевые тенденции: Сб. науч. статей

/ Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дремина. – Библиотека журнала «Юридический

вестник». – Одесса: ФЕНІКС, 2003. – 240 с.

2. Дамаскин О.В. Коррупция: Состояние, причины, противодействие / О.В. Дамаскин. –

М.: ИД «Триумфальная арка», 2009. – 304 с.

3. Сулакшин С.С. Государственная политика противодействия коррупции и теневой

экономике в России : Монография в 2 томах / С.С. Сулакшин, С.В. Максимов,

И.Р. Ахметзянова и др. – Т.1. – М.: Научный эксперт, 2008. – 464 с.

4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI.

[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cdi?nreg=2453-17. – Загл. з екрану.

5. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. №

3206-VI. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cdi?page=1&nreg=3206-17. – Загл. з екрану.

6. Мариненко О. Верховний суд вивчив і узагальнив досвід рейдерів / О. Мариненко //

Дзеркало тижня. – 2008 – № 4 (683) 2 лют

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук