Головна

ДОСВІД ДЕРЖАВ-УЧАСНИЦЬ СНД У БОРОТЬБІ ЗІ ЗНИЩЕННЯМ АБО ПОШКОДЖЕННЯ МАЙНА Р. Боднарчук


ДОСВІД ДЕРЖАВ-УЧАСНИЦЬ СНД

У БОРОТЬБІ ЗІ ЗНИЩЕННЯМ АБО ПОШКОДЖЕННЯ МАЙНА

Р. Боднарчук

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

Розглянуто у порівняльному плані питання кримінальної відповідальності за умисне

чи необережне знищення чи пошкодження майна у кримінальних кодексах держав-

учасниць СНД. Зроблені відповідні пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного

кримінального законодавства.

Ключові слова: умисне чи необережне знищення або пошкодження майна.

Дослідження іноземного досвіду боротьби зі знищенням чи пошкодженням

майна носить не лише пізнавальний характер, а й сприяє гармонізації й

удосконаленню національного кримінального законодавства.

Потрібно зазначити, що певний вклад у дослідження питання знищення чи

пошкодження майна у радянський період зроблено у працях М.М. Гернет,

О.О. Жижиленка, М.М. Ісаєва, П.С. Матишевського, Б.С. Нікіфорова, С.І. Сироти,

І.С. Тишкевича та інших, присвячених загальним питанням кримінально-правового

вчення про злочини проти власності. Єдиною монографічною працею того періоду

по знищенню чи пошкодженню майна була робота Б.С. Волкова “Ответственность

за уничтожение и повреждение имущества по советскому уголовному праву”. В

сучасній науці кримінального права питання знищення чи пошкодження майна в

окремих аспектах досліджувалися у наукових працях таких російських вчених, як

А.Г. Безверхова, А.І. Бойцова, Г.Н. Борзенкова, Г.В. Вєріної, С.А. Єлісєєва,

А.Н. Ігнатова

, Н.О. Лопашенко, В.В. Мальцева, В.І. Плохової, Е.С. Тенчова та ін. В

Російській федерації проблема знищення чи пошкодження майна була предметом

дисертаційних досліджень Є.В. Нікітіної (2000 р.), Л.М. Файзрахманової (2002 р.),

Є.М. Плютиної (2005 р.), А.М. Шаріпова (2005 р.), І.І. Коваленко (1995 р.),

С.А. Тимко (2000 р.) та І.Г. Шевченко (2007 р.). В Україні питання лише умисного

знищення або пошкодження майна стало предметом дисертаційного дослідження

А.В. Сакун “Кримінально-правова характеристика умисного знищення або пошкодження майна” (2010 р.). Тому, слід констатувати, що в період значного

збільшення кількості порівняльних досліджень у сфері кримінального права, в

сучасній українській науці відсутнє дослідження, яке б носило узагальнюючий

глобальний характер й комплексно розкривало у порівняльному плані питання

кримінальної відповідальності як за умисне, так і за необережне знищення чи

пошкодження майна у кримінальних кодексах держав-учасниць СНД на етапі

становлення нових кримінальних законодавств у пострадянському просторі за

сучасних умов.

Найбільш прикметною рисою сучасного розвитку кримінального

законодавства цих держав і СНД у цілому є складне переплетення процесів

взаємодії та розмежування і як наслідок суверенне формування національних

кримінальних законодавств в умовах неможливості повної ліквідації закладеної

раніше взаємозалежності. Тому основним завданням цієї статті виступає

дослідження діючого кримінального законодавства та інших джерел кримінального

права країн – учасниць СНД й проведення його порівняльного аналізу з метою

з’ясування спільних підходів й основних відмінностей у регулюванні питання кримінальної відповідальностіза знищення чи пошкодження майна у кримінальних

кодексах держав-учасниць СНД.

Як видно з автореферату дисертації А.В. Сакун дійшла висновку, що: по-

перше, кримінальне законодавство країн СНД, як і України, охороняє чуже майно

від умисного знищення або пошкодження шляхом виділення окремої кримінально-

правової норми з цього приводу; по-друге, диспозиції кримінально-правових норм

країн СНД за деякими винятками схожі між собою; по-третє, кваліфікуючі ознаки

та санкції цих норм є суперечливі та містять суттєві відмінності [1, с. 8]. Однак, ми

схильні вважати, що кримінальні кодекси всіх держав-учасниць СНД лише

подібним чином встановлюють кримінальну відповідальність за умисне чи

необережне знищення чи пошкодження чужого майна, адже кожній із держав

властиві свої особливості у вирішенні цих питань, як щодо ознак основних,

кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів цих злочинів, термінів, якими

позначається, розміру та одиниць вимірювання заподіяної шкоди, так і інших

особливостей, а тому висновок А.В. Сакун про те, що “диспозиції кримінально-

правових норм країн СНД за деякими винятками схожі між собою” навряд чи

можна назвати таким, що відповідає дійсності.

Зокрема, що стосується умисного знищення чи пошкодження чужого майна,

то, зважаючи на заподіяну шкоду, як ознаку основного складу цього злочину,

можна виділити такі їх види:

1) основний склад умисного знищення чи пошкодження чужого майна, який

вимагає наявності значної шкоди (ч. 1 ст. 255 КК Республіки Таджикистан [2], ч. 1

ст. 174 КК Республіки Киргизія [3, с. 185], ч. 1 ст. 173 КК Республіки Узбекистан

[4], ч. 1 ст. 235 КК Туркменістану [5], ч. 1 ст. 167 КК Російської Федерації [6], ч. 1

ст. 187 КК Республіки Казахстан [7], ч. 1 ст. 187 КК Грузії [8], ч. 1 ст. 218 КК

Республіки Білорусія [9, с. 273], ч. 1 ст. 185 КК Вірменії [10, с. 225], ч. 1 ст. 186 КК

Азербайджанської республіки [11]), притаманний кримінальним кодексам десяти

країн СНД; 2) основний склад умисного знищення чи пошкодження чужого майна, який

вимагає наявності заподіяної шкоди у великому розмірі (ч. 1 ст. 197 КК Республіки

Молдова [12], ч. 1 ст. 194 КК України [13]), притаманний кримінальним кодексам

лише двох країн СНД.

Наголосимо на тому, що КК України зайняв не найбільш поширену у СНД

позицію, практично єдину, встановивши кримінальну відповідальність за умисне

знищення чи пошкодження майна при заподіянні такими діяннями шкоди у великих

розмірах (ч. 1 ст. 194 КК України), адже великий розмір заподіяної шкоди,

передбачений у КК Республіки Молдова для умисного знищення чи пошкодження

майна у значній мірі втрачає свій, з першого погляду, “великий” розмір, зважаючи

на існування кримінальної відповідальності за вандалізм (осквернення споруд чи

інших приміщень, а також знищення майна у громадському транспорті чи інших

громадських місцях (ст. 288 КК Республіки Молдова) без вказівки на мінімальний

розмір заподіяної шкоди [12].

Для зручності здійснення порівняння спробуємо вирахувати мінімальну суму,

умисно заподіяної знищенням чи пошкодженням шкоди у мінімальній заробітній

платі, яка виступає показником грошового забезпечення мінімально – необхідного

рівня, для кримінально-караного діяння у кожній із держав-учасниць СНД.

Зважаючи на положення пункту 5 підрозділу 1 розділу 20 перехідних

положень Податкового кодексу України [14], для кримінального законодавства у

частині кваліфікації злочинів, сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, яка згідно підпункту 169.1.1 пункту 169.1

статті 169 розділу IV цього Кодексу дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового

мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом

на 1 січня звітного податкового року, – для будь-якого платника податку. Однак,

до 31 грудня 2014 року для цілей застосування цього підпункту податкова

соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру

прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць),

встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, – для будь-якого

платника податку (ч. 8 п. 1 розділу 19 прикінцевих положень Податкового кодексу

України) [14]. Звернімо увагу на те, що згідно ч. 4 ст. 21 та ч. 1 ст. 22 Закону

України “Про державний бюджет України на 2011 рік” [15] розмір прожиткового

мінімуму для працездатної особи дорівнює розміру мінімальноїзаробітної плати (з

1 січня 2011 року – 941 гривня) [15]. Тому, великий розмір заподіяної шкоди

умисним знищенням чи пошкодженням майна згідно КК України дорівнює

щонайменше 125 мінімальним заробітним платам (прожитковим мінімумам).

У кримінальних кодексах тих держав-учасниць СНД, де поняття “значної

шкоди” не є оціночним (оціночним воно є у Туркменістані, Грузії та Республіці

Таджикистан) й визначене безпосередньо у кримінальних кодексах, значною

шкодою є (для зручності порівняння переводимо усі розміри “значної шкоди” у

розміри, визначені у мінімальній заробітній платі):

1) шкода, що визначається із врахуванням майнового становища

потерпілого, але не менше 2500 (двох тисяч п’ятсот) рублів (п. 2 примітки до

ст. 158 КК Російської Федерації) [6], що еквівалентне приблизно 0,6

мінімальних заробітних плат з розрахунку, що мінімальна заробітна плата у

першому кварталі 2011 року у Російській Федерації становить 4330 (чотири

тисячі триста тридцять) рублів; 2) шкода у сумі, яка у 40 і більше разів перевищує розмір базової величини,

встановленої на день вчинення злочину (п. 3 примітки до підрозділу 24 “Злочини

проти власності” КК Республіки Білорусія) [9, с. 259]. Якщо, цю суму перевести у

мінімальну заробітну плату, враховуючи, що базова величина з 01.12.2007 року

становить 35000 (тридцять п’ять тисяч) рублів, а мінімальна заробітна плата

станом на 01.01.20011 року – 460000 (чотириста шістдесят тисяч) рублів, то

отримаємо 3 (три) мінімальнізаробітні плати;

3) сума (вартість) у розмірі, що перевищує п’ятикратний але не перевищує

п’ятсоткратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на момент

вчинення злочину (ч. 4 ст. 175 ККВірменії) [10; с. 211];

4) розмір шкоди, яка у 100 разів перевищує місячний розрахунковий показник

(примітка до ст. 187 КК Республіки Казахстан) [7], що еквівалентне приблизно 9,4

розмірам мінімальних заробітних плат (враховуючи, що згідно Закону “Про

республіканський бюджет на 2011–2013 роки” місячний розрахунковий показник

становить 1512 (одну тисячу п’ятсот дванадцять) тенге, а мінімальна заробітна

плата – 15999 (п'ятнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять) тенге);

5) вартість майна, що у 10 разів перевищує мінімальну місячну заробітну

плату, встановлену законодавством Республіки Киргизія на момент вчинення

злочину (примітка 2 до ст. 164 КК Республіки Киргизія) [3, с. 174];

6) шкода у межах від 30 до 100 мінімальних розмірів заробітної плати (розділ

8 Особливої частини “Правове значення термінів” КК Республіки Узбекистан) [4];

7) сума у розмірі від однієї до семи тисяч мінімальних заробітних плат (п. 1

примітки до ст. 177 КК Азербайджанської республіки) [11]. Що стосується великого розміру шкоди, передбаченого у КК Республіки

Молдова, то він обчислюється в умовній одиниці, курс якої визначений в окремій

статті Загальної частини й дорівнює 20 леям (ч. 2 ст. 64 КК Республіки Молдова

[12]), а самі ж розміри заподіяної шкоди визначені в одній статті Загальної частини

КК Республіки Молдова (ст. 126) [12] та є однаковими для всіх злочинів, у яких є

така шкода. Так, шкода у великих розмірах - виражена у грошах вартість знищених

матеріальних цінностей чи вартість шкоди, заподіяної особою чи групою осіб, яка

перевищує 2500 (дві тисячі п’ятсот) умовних одиниць (50000 (п’ятдесят тисяч) лей,

що, зважаючи на розмір мінімальної заробітної плати у 900 лей, дорівнює 55,6

мінімальним заробітним платам). Потрібно сказати, що такий підхід, згідно якого

законодавець визначив у окремій статті всі розміри шкоди, які згадуються у КК,

заслуговує на увагу, так як спрощує роботу з кримінальним кодексом на практиці

та й виключає необхідність використання оціночних понять, а це у свою чергу

сприяє попередженню неправильного застосування законодавства та неоднакового

його тлумачення різними суб’єктами правозастосування.

Як бачимо, значна шкода: 1) є оціночним поняттям у трьох державах-

учасницях СНД (Туркменістані, Грузії та Республіці Таджикистан); 2) у шести

державах-учасницях СНД знаходиться у межах від 0,6 до 30 мінімальних

заробітних плат (середнім розміром є 10,6 мінімальних заробітних плат); 3) лише у

Азербайджанській республіці становить 1000 мінімальних заробітних плат, що

значною мірою перевищує попередньо вказані межі. Тому, дійсно можна назвати

“великим”, зважаючи на мінімальну межу, розмір заподіяної шкоди умисним

знищенням чи пошкодженням майна згідно КК України, який відповідно дорівнює

щонайменше 125 мінімальним заробітним платам, у порівнянні як із значною

шкодою, передбаченою кримінальними кодексами шести держав-учасниць СНД

(не беручи до уваги КК Азербайджанської республіки, оскільки така практика

практично декриміналізувала б це діяння в Україні), так і з великим розміром

заподіяної коди за КК Республіки Молдова (55,6 мінімальних заробітних плат).Звернімо увагу не те, що значна шкода у більшості (десяти) країн СНД

виступає ознакою основного складу умисного знищення чи пошкодження майна

та, водночас, ознакою кваліфікованого складу ряду злочинів проти власності

(наприклад, крадіжки). Шкода ж у великому розмірі часто виступає ознакою

кваліфікованого складу злочину “Умисне знищення чи пошкодження майна”

(Азербайджан, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан, Вірменія та

Республіка Білорусія) та, водночас, ознакою особливо кваліфікованого складу ряду

злочинів проти власності. Тому, навряд чи оправданим можна назвати

криміналізацію діянь щодо умисного знищення чи пошкодження майна,

починаючи від 125 мінімальних заробітних плат (шкода у великому розмірі згідно

КК України) у той час, коли у більшості країн-учасниць СНД розмір мінімальної

шкоди в основному складі умисного знищення чи пошкодження майна знаходиться

у межах від 0,6 до 55,6 мінімальних заробітних плат. Така ситуація призводить до

того, що стаття про умисне знищення чи пошкодження майна залишатиметься

рідко застосованою (“мертвою”) на практиці. На нашу думку, видається доцільним

перейняти досвід держав-учасниць СНД із криміналізації умисного знищення чи

пошкодження майна починаючи зі значної шкоди. Великий же розмір заподіяної

шкоди зробити ознакою кваліфікованого складу злочину, як це зроблено у ч. 2

ст. 173 КК Республіки Узбекистан [4], ч. 2 ст. 255 КК Республіки Таджикистан [2],

ч. 2 ст. 218 КК Республіки Білорусія [9, c. 273], ч. 2 ст. 186 КК Республіки

Азербайджан [11] та ч. 2 ст. 185 ККРеспубліки Вірменія [10, c. 225]. Як бачимо, використання навіть у більшості кримінальних кодексах держав-

учасниць СНД терміну “значна шкода”, не свідчить про одностайність підходів

при визначенні суми (вартості) заподіяної шкоди, яка охоплюється цим поняттям,

адже, ця шкода не завжди визначається у розмірах, кратних мінімальній заробітній

платі, хоча й у більшості з них. Так у Республіці Казахстан значна шкода

визначається з урахуванням місячного розрахункового показника – коефіцієнту,

який встановлюється законом про бюджет на відповідний рік (примітка до ст. 187

Республіки Казахстан [7]),у Республіці Білорусія – базової величини, встановленої

на день вчинення злочину (п. 3 примітки до підрозділу “Злочини проти власності”

КК Республіки Білорусія [9, с. 259])), у Російській Федерації та Грузії - грошових

одиниць – рублів (примітка 2 до ст. 158 КК Російської Федерації [6]) та ларі (п. 1

примітки до ст. 177 КК Грузії [8]), а у Республіці Молдова - умовних одиниць (курс

умовної одиниці визначений в окремій статті Загальної частини (ч. 2 ст. 64 КК

Республіки Молдова [12]). Зазначимо, що будь-які гроші з часом знецінюються.

Якщо у кримінальних кодексах прописувати фіксовані суми заподіяної шкоди (як

Російська Федерація, Грузія), вираженої у грошових одиницях, то через деякий час

в результаті інфляції у ці кодекси прийдеться вносити численнізміни. Тому замість

вказівки конкретних сум у кримінальних кодексах вважаємо за доцільне

використовувати коефіцієнт (наприклад, неоподатковуваний мінімум доходів

громадян, мінімальну заробітну плату чи ін.).

Лише у КК Республіки Азербайджан (ст. 186 “Умисне знищення чи

пошкодження майна”) у диспозиції статті основного складу злочину “Умисне

знищення чи пошкодження майна” робиться вказівка на те, що шкода заподіюється

потерпілому, що, на нашу думку, значним чином обмежує коло діянь,

передбачених цією статтею Що ж стосується ознак кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів

умисного знищення чи пошкодження майна, то ними уСНДвиступають:

– хуліганські мотиви (ч. 2 ст. 167 КК Російської Федерації) [6];

– мотиви соціальної, національної, расової чи релігійної ворожнечі (ч. 2 ст. 173

КК Республіки Узбекистан [4], ч. 2 ст. 187 КК Республіки Казахстан [7], ч. 2

ст. 185 КК Республіки Вірменія [10, с. 225]);

– у зв’язку з виконанням особою чи її близьким родичем свого службового чи

громадського обов’язку (ч. 3 ст. 173 КК Республіки Узбекистан [4], ч. 2 ст. 187

КК Республіки Казахстан [7], ч. 2 ст. 185 ККРеспубліки Вірменія [10, с. 225]);

– організованою групою чи в її інтересах (ч. 3 ст. 173 КК Республіки Узбекистан

[4], ч. 3 ст. 218 ККРеспубліки Білорусія [9, с. 273]);

– пам’ятники історії, культури, природні комплекси чи об’єкти взяті під охорону

держави (ч. 3 ст. 187 КК Республіки Казахстан [7]);

– предмети та документи, які мають особливу історичну, наукову, художню чи

культурну цінність (ч. 3 ст. 187 КК Республіки Казахстан [7], ч. 3 ст. 185 КК

Республіки Вірменія [10, с. 225]);

– вчинення цих діянь шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним

способом (ч. 2 ст. 167 КК Російської Федерації [6], ч. 2 ст. 174 КК

Республіки Киргизія [3, c. 185], ч. 2 ст. 194 КК України [13], ч. 2 ст. 173 КК

Республіки Узбекистан [4], ч. 2 ст. 235 КК Туркменістану [5], ч. 2 ст. 187

КК Грузії [8], ч. 2 ст. 255 КК Республіки Таджикистан [2], ч. 2 ст. 218 КК

Республіки Білорусія [9, с. 273], ч. 2 ст. 187 КК Республіки Казахстан [7],

ч. 2 ст. 186 КК Республіки Азербайджан [11], ч. 2 ст. 185 КК Республіки

Вірменія [10, c. 225]); – шкода у великому розмірі (ч. 2 ст. 173 КК Республіки Узбекистан [4], ч. 2

ст. 255 КК Республіки Таджикистан [2], ч. 2 ст. 218 КК Республіки Білорусія

[9, с. 273], ч. 2 ст. 186 КК Республіки Азербайджан [11], ч. 2 ст. 185 КК

Республіки Вірменія [10, c. 225]);

– шкода в особливо великому розмірі (ч. 2 ст. 194 КК України [13], ч. 3 ст. 218

КК Республіки Білорусія [9, с. 273], ч. 3 ст. 185 КК Республіки Вірменія [10,

c. 225]);

– необережне спричинення тяжкої чи середньої тяжкості шкоди здоров’ю (ч. 2

ст. 187 КК Республіки Казахстан [7]);

– необережне заподіяння смерті людині (ч. 2 ст. 167 КК Російської Федерації [6];

ч. 2 ст. 235 КК Туркменістану [5], ч. 3 ст. 187 КК Грузії [8], ч. 2 ст. 255 КК

Республіки Таджикистан [2], ч. 3 ст. 218 КК Республіки Білорусія [9, с. 273],

ч. 2 ст. 197 КК Республіки Молдова [12], ч. 3 ст. 187 КК Республіки Казахстан

[7], ч. 3 ст. 185 ККРеспубліки Вірменія [10, c. 225]);

– загибель людей (ч. 2 ст. 194 ККУкраїни [13]);

– інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 167 КК Російської Федерації [6], ч. 2 ст. 174 КК

Республіки Киргизія [3, c. 185], ч. 2 ст. 194 КК України [13], ч. 2 ст. 235 КК

Туркменістану [5], ч. 3 ст. 187 КК Грузії [8], ч. 2 ст. 255 КК Республіки

Таджикистан [2], ч. 3 ст. 218 КК Республіки Білорусія [9, с. 273], ч. 2 ст. 197

КК Республіки Молдова [12], ч. 2 ст. 186 ККРеспубліки Азербайджан [11]).

Як бачимо, при диференціації кримінальної відповідальності Україна зайняла

найбільш поширену у СНД практику й встановила кримінальну відповідальність за

умисне знищення чи пошкодження чужого майна у різних частинах ст. 194 КК

України, враховуючи спосіб (шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним

способом), суму майнової шкоди (шкода в особливо великому розмірі) та шкоду

здоров’ю та життю (загибель людей чи інші тяжкі наслідки). При переліченні ознак

кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів умисного знищення чи

пошкодження майна, така ознака, як “загибель людей” (ч. 2 ст. 194 КК України)

свідомо не ототожнена такій ознаці, як “необережне заподіяння смерті людині”,

ознаці, що використовується у більшості КК країн-учасниць СНД, і використання

якої у КК України, на нашу думку, поклало б кінець дискусії про те, чи охоплюється

поняттям “загибель людей” смерть принаймні однієї людини. Такі ознаки, як

“вчинення цих діянь у зв’язку з виконанням особою чи її близьким родичем свого службового чи громадського обов’язку”, “з мотивів національної, расової, релігійної

ненависті чи релігійного фанатизму” та “предметів, які мають особливу історичну,

наукову чи культурну цінність” у КК України не названі, як ознаки кваліфікованого

чи особливо кваліфікованого складу умисного знищення чи пошкодження чужого

майна, хоча перші дві можуть бути враховані при призначенні покарання згідно

статті 67 КК України, як обставини, які обтяжують покарання, а умисне знищення

або пошкодження майна, що належить службовій особі чи громадянинові, який

виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською

діяльністю а також вчинення таких дій щодо їх близьких родичів утворює

самостійний склад злочину (ст. 352 КК України) [13]. Зазначимо, що А.В. Сакун

пропонує доповнити ч. 2 ст. 194 такою кваліфікуючою ознакою, як “з мотивів

расової, національної чи релігійної нетерпимості”, обґрунтовуючи свою позицію

результатом проведеного автором опитування працівників правоохоронних органів

(56,3% респондентів), хоча, на нашу думку, підставою для такої диференціації мав

би послужити принаймні суттєвий відсоток наявності такого мотиву у вивчених

А.В. Сакун кримінальних справах (а це лише 3,0 % випадків) [1]. Р. Боднарчук

Що стосується заподіяної шкоди, як ознаки основного складу необережного

знищення чи пошкодження майна, то у кримінальних кодексах держав-учасниць

СНД думки розходяться у значній мірі. Можна виділити такі види основних

складів необережного знищення чи пошкодження майна в залежності від

заподіяної шкоди:

– основний склад, ознакою якого є шкода у значному розмірі (ч. 1 ст. 188 КК

Грузії [8], ч. 1 ст. 187 ККРеспубліки Азербайджан [11]);

– основний склад, ознакою якого є шкода у великому розмірі (ч. 1 ст. 236 КК

Туркменістану [5], ч. 1 ст. 188 КК Республіки Казахстан [7], ч. 1 ст. 186 КК

Республіки Вірменія [10, c. 226], ст. 168 КК Російської Федерації [6], ст. 176

КК Республіки Киргизія [3, c. 186]);

– основний склад, ознакою якого є шкода в особливо великому розмірі (ст. 219

КК Республіки Білорусія [9, c. 274]);

– основний склад, ознакою якого є шкода у великому розмірі або тяжкі наслідки

(256 КК Республіки Таджикистан [2]);

– основний склад, ознакою якого є шкода у вигляді тяжкого тілесного

ушкодження чи загибелі людей (ст. 196 КК України [13]).

Слід зазначити, що КК Республіки Узбекистан та КК Республіки Молдови

(після виключення статті 198 КК Республіки Молдова) не містять загальної норми

про необережне знищення чи пошкодження майна. В той же час, КК Республіки

Узбекистан передбачена відповідальність за “Недобросовісне відношення до

охорони майна” (ст. 172), “Порушення правил пожежної безпеки” (ст. 259),

“Пошкодження, знищення посівів, лісів чи інших насаджень” (ст. 198), “Недбале

відношення до служби” (ст. 302) та інші склади злочинів, ознаками яких є

необережне знищення чи пошкодження майна, й у більшості з яких законодавцем

робиться вказівка на шкоду у великому розмірі чи тяжкі наслідки (тяжкі тілесні

ушкодження) [4]. Спеціальних норм, ознаками яких є необережне знищення чи

пошкодження майна, що спричинило шкоду у великому розмірі чи тяжкі наслідки,

не позбавлений й КК Республіки Молдова (наприклад, “Знищення чи

пошкодження лісових масивів” (ст. 232), “Порушення правил пожежної безпеки”

(ст. 296) та “Знищення чи пошкодження військового майна через необережність”

(ст. 380)) [12]. Зміни торкнулися й норми про “Знищення чи пошкодження майна

через необережність” у КК Російської Федерації, адже, на даний момент необережне знищення чи пошкодження майна є кримінально-караним лише тоді,

коли шкода у великому розмірі, заподіяна лише шляхом необережного поводження

з вогнем чи іншими джерелами підвищеної небезпеки (ст. 168 КК Російської

Федерації) [6]. У попередній же редакції ст. 168 КК Російської Федерації в

основному складі робилася вказівка на шкоду у великому розмірі незалежно від

способу її спричинення, а вчинення цих же діянь шляхом необережного

поводження з вогнем чи іншими джерелами підвищеної небезпеки або спричинили

тяжкі наслідки були ознаками кваліфікованого складу “Знищення чи пошкодження

майна через необережність” [16]. На нашу думку, відсутність, виключення або

зміна загальної норми про необережне знищення чи пошкодження майна та

одночасне існування спеціальних норм, ознаками яких є необережне знищення чи

пошкодження майна, свідчить про декриміналізацію частини діянь з необережного

знищення та пошкодження майна та процес лібералізації кримінальної

відповідальності у цих державах.

Таким чином можна констатувати наступне: по-перше, у переважній більшості

кодексів держав-учасниць СНД (7 держав) в основному складі необережного знищення чи пошкодження майна робиться вказівка на великий розмір заподіяної

шкоди, а по-друге, лише Кримінальний кодекс України з поміж усіх кримінальних

кодексів держав-учасниць СНД не містить вказівки в основному складі

необережного знищення чи пошкодження майна на мінімальний розмір заподіяної

майнової шкоди, що видається дивним, враховуючи, що даним складом перш за

все охороняється власність, мінімальний розмір шкоди заподіяної якій, на нашу

думку, повинен визначатися у диспозиції статті (наприклад, як це зроблено у

ст. 270 “Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки”) [13].

Спробуймо порівняти мінімальну суму шкоди (у великому, значному та

особливо великих розмірах), заподіяної через необережне знищення чи

пошкодження майна, вирахувавши її у мінімальній заробітній платі, яка виступає

показником грошового забезпечення мінімально-необхідного рівня для

кримінально-караного діяння у кожній із держав-учасниць СНД.

Під шкодою у великому розмірі у кримінальних кодексах СНДрозуміється:

– - розмір шкоди, яка у 500 разів перевищує місячний розрахунковий показник,

встановлений законодавством на момент вчинення злочину (п. 2 примітки до

ст. 175 КК Республіки Казахстан [7]), що еквівалентне приблизно 47 розмірам

мінімальних заробітних плат (враховуючи, що згідно Закону “Про

республіканський бюджет на 2011–2013 роки” місячний розрахунковий

показник становить 1512 (одну тисячу п’ятсот дванадцять) тенге, а мінімальна

заробітна плата – 15999 (п'ятнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять)

тенге);– - вартість майна, що перевищує 250000 (двісті п’ятдесят тисяч) рублів (п. 4

примітки до ст. 158 КК Російської Федерації [6]), що еквівалентне приблизно

58 мінімальним заробітним платам з розрахунку, що мінімальна заробітна

плата у першому кварталі 2011 року у Російській Федерації становить 4330

(чотири тисячі триста тридцять) рублів;

– вартість майна, яка у 200 (двісті) і більше разів перевищує мінімальну місячну

заробітну плату, встановлену законодавством на момент вчинення злочину (п.

3 приміт. до ст. 164 КК Республіки Киргизія [3, c. 174]);

– - вартість майна, яка у 100 (сто) і більше разів перевищує середньомісячну

заробітну плату (п. 2 примітки до ст. 227 КК Туркменістану [5]), що

еквівалентне приблизно 210 (двісті десяти) мінімальним заробітнім платам (з

розрахунку, що у 2011 році мінімальна заробітна плата становить 350 (триста

п’ятдесят) манатів, середньомісячна заробітна плата – 746 (сімсот сорок шість)

манатів);

– - сума (вартість) у розмірі від 500 (п’ятисот) до 3.000 (трьох тисяч)

мінімальних заробітних плат, встановлених на момент вчинення злочину (ч. 4

ст. 175 КК Республіки Вірменія [10, c.211]);

– вартість майна, яка у 1.000 (одну тисячу) і більше разів перевищує мінімальний

розмір заробітної плати (п. 2 примітки до 244 КК Республіки Таджикистан

[2]).

– Значна шкода, як ознака основного складу необережного знищення чи

пошкодження майна, є оціночним поняттям й у КК Грузії не розкривається

(ч. 1 ст. 188 КК Грузії [8]), а в Республіці Азербайджан – це сума у розмірі від

однієї до семи тисяч мінімальних заробітних плат (п.1 примітки до ст. 177 КК

Азербайджанської республіки) [11].

– Особливо великим розміром відповідно до п. 3 примітки до підрозділу 24

“Злочини проти власності” КК Республіки Білорусія визнається шкода у сумі,яка у 1000 і більше разів перевищує розмір базової величини, встановленої на

день вчинення злочину [9, с. 259]. Якщо, цю суму перевести у мінімальну

заробітну плату, враховуючи, що базова величина з 01.12.2007 року становить

35000 (тридцять п’ять тисяч) рублів, а мінімальна заробітна плата станом на

01.01.20011 року – 460000 (чотириста шістдесят тисяч) рублів, то отримаємо 77

(сімдесят сім) мінімальних заробітних плат.

– Як бачимо, один і той же розмір заподіяної шкоди у різних державах може

позначатись різними термінами (наприклад, 1000 мінімальних заробітних плат

є значною шкодою у Азербайджанській республіці але шкодою у великому

розмірі у Республіці Таджикистан), а вжиття терміну “особливо великий розмір

заподіяної шкоди” не завжди може бути свідченням того, що вартість її буде

вищою ніж вартість шкода у значному чи великому розмірі, передбаченої у

інших державах (наприклад, особливо великий розмір у КК Республіки

Білорусія становить лише 77 мінімальних заробітних плат і є значно меншим у

порівнянні із великим розміром заподіяної шкоди згідно КК Туркменістану

(210 мінімальних заробітних плат)). Тому, більше значення має не те, якими

термінами оперувати при визначенні заподіяної шкоди, а та сума (вартість),

яку ми у неїзакладаємо.

– Якщо вивести середній мінімальний розмір шкоди, заподіяної необережним

знищенням чи пошкодженням майна у СНД, то вийде приблизно 387

мінімальних заробітних плат, що приблизно відповідає “шкоді в особливо

великому розмірі” для злочинів проти власності в Україні. Тому постає

питання доцільності доповнення основного складу необережного знищення чи

пошкодження майна наслідками у вигляді шкоди в особливо великому розмірі й

відповідно криміналізації цих діянь. Напрошується й іншізапитання: чи взагалі

криміналізовано в Україні необережне знищення чи пошкодження майна,

зважаючи, що найтяжчим покаранням згідно ст. 196 може бути позбавлення

волі на строк до трьох років, в той час, коли за вбивство через необережність

(яке має охоплюватись поняттям “загибель людей”) згідно ч. 1 ст. 119 КК

України найтяжчим є позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. При

санкції можна дати негативну відповідь.– Що ж стосується ознак кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів

необережного знищення чи пошкодження майна, то ними уСНДвиступають:

– внаслідок необережного поводження з вогнем чи іншим джерелом підвищеної

небезпеки (ч. 2 ст. 236 КК Туркменістану [5], ч. 2 ст. 188 КК Республіки

Казахстан [7], ч. 2 ст. 186 КК Республіки Вірменія [10, c. 226], ч. 2 ст. 188 КК

Грузії [8], ч. 2 ст. 187 ККРеспубліки Азербайджан [11]);

– шкода у великому розмірі (ч. 2 ст. 187 КК Республіки Азербайджан) [11];

– шкода в особливо великих розмірах (ч. 2 ст. 186 КК Республіки Вірменія [10,

c. 226]);

– смерть людини (ч. 2 ст. 198 КК Республіки Молдова [12, c. 267], ч. 3 ст. 188 КК

Грузії [8]);

– інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 198 КК Республіки Молдова [12, c. 267], ч. 2

ст. 236 КК Туркменістану [5], ч. 2 ст. 188 КК Республіки Казахстан [7], ч. 3

ст. 188 КК Грузії [8], ч. 3 ст. 187 ККРеспубліки Азербайджан [11]).

У п’яти державах-учасницях СНД серед кваліфікуючих ознак необережного

знищення чи пошкодження майна часто зустрічається вчинення зазначених діянь

“внаслідок необережного поводження з вогнем чи іншим джерелом підвищеної

небезпеки”, а у Російській Федерації та Республіці Таджикистан ця ознака виступає ознакою основного складу цього злочину. Так, вона є обов’язковою ознакою

основного складу злочину “Знищення чи пошкодження майна через необережність”

(ст. 168 КК Російської Федерації [6]) та однією з альтернативних ознак основного

складу цього злочину поряд із шкодою у великих розмірах та тяжкими наслідками

(ст. 256 КК Республіки Таджикистан [2]). Український же законодавець пішов дещо

іншим шляхом, встановивши кримінальну відповідальність за порушення

встановлених законодавством вимог пожежної безпеки в окремій статті (ст. 270 КК

України [13]), однак криміналізував лише ті діяння, якими лише пожежею (вогнем)

заподіяно шкоду здоров’ю людей або майнову шкоду у великих розмірах, чим

поставив проблему у співвідношенні складів злочинів, передбачених статтями 196 та

270 КК України та їх застосуванні на практиці.

У двох кримінальних кодексах держав-учасниць СНД – Республіці Молдові та

Республіці Азербайджан, простежується єдиний підхід до регламентації

кримінальної відповідальності як щодо умисного, так і щодо необережного

знищення чи пошкодження майна, адже законодавцізакріпили однакові як розміри

заподіяної шкоди, так і ознаки кваліфікованого та особливо кваліфікованого

складів і для умисного, і для необережного знищення чи пошкодження чужого

майна, що видається, на нашу думку неправильним, так як ступінь суспільної

небезпеки у цих двох злочинах є різним, а тому криміналізація принаймні з

однакової межізаподіяної шкоди вважаємо неприпустимим.Кримінальна відповідальність за необережне знищення чи пошкодження

чужого майна у ст. 196 КК України не диференційована ані кваліфікованими, ані

особливо кваліфікованими ознаками, й містить лише основний склад злочину, що

передбачає відповідальність за дане діяння лише в тому разі, коли заподіяні тяжкі

тілесні ушкодження або загибель людей. Тому можна зробити висновок про те, що,

по-перше, кримінальна відповідальність за необережне знищення або

пошкодження чужого майна у ст. 196 КК України не диференційована в залежності

від розміру заподіяної шкоди (ані у значному, ані у великому чи особливо

великому розмірі), а по-друге, даним складом злочину не охоплюються ті діяння,

якими було необережно заподіяно шкоду у великому чи особливо великому

розмірі, коли тяжкі тілесні ушкодження чи загибель людей відсутні, тому

простежується певна непослідовність у формулюванні диспозиції ст. 196 КК

України.

Привертає увагу положення примітки до ст. 187 КК Азербайджану, яка містить

спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за необережне

знищення чи пошкодження майна у тих випадках, коли ці діяння вчинені вперше а

заподіяна значна або велика шкода потерпілому (у тому числі, заподіяна внаслідок

необережного поводження з вогнем чи іншими джерелами підвищеної небезпеки) є

повністю відшкодована. Таким чином, КК Азербайджану не передбачає звільнення

від кримінальної відповідальності, коли необережним знищенням чи пошкодженням

чужого майна заподіяні тяжкі наслідки. Згідно ж українського законодавства

необережне знищення чи пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі

тілесні ушкодження або загибель людей, відноситься до необережних злочинів

середньої тяжкості, а тому таку особу можливо звільнити від кримінальної

відповідальності за підставами, передбаченими у Загальній частині КК України, в

чому й простежується надто лояльне ставлення українського законодавця.

Дослідження досвіду боротьби зізнищенням чи пошкодженням чужого майна у

державах-учасницях СНД дає підстави вважати, що: по-перше, кримінально-правові

норми зі знищення чи пошкодження чужого майна є невід’ємною частиною їх кримінального законодавства, а існування кримінальної відповідальності за умисне

чи необережне знищення чужого майна уКК України є необхідним та актуальним на

сьогоднішній день, хоча в деяких державах процес лібералізації кримінальної

відповідальності та декриміналізації частини діянь торкнувся необережного

знищення чи пошкодження майна; по-друге, навряд чи оправданим можна назвати

криміналізацію діянь щодо умисного знищення чи пошкодження майна згідно КК

України (у цьому положенні Україна є єдиною), починаючи від шкоди у великому

розмірі, видається доцільним та необхідним перейняти досвід держав-учасниць СНД

із криміналізації умисного знищення чи пошкодження майна починаючи зі значної

шкоди; по-третє, заміна ознаки “загибель людей”, що використовується уКК України

на “необережне заподіяння смерті людині”, ознаці, що використовується у

більшості КК країн-учасниць СНД, поклало б кінець дискусії про те, чи охоплюється

поняттям “загибель людей” смерть принаймні однієї людини; по-четверте, постає

питання про те, чи взагалі криміналізовано у ст. 196 КК України, за такого

формулювання диспозиції та санкції, діяння по необережному знищенню чи

пошкодженню майна, що і є підтвердженням необхідності розробки цього питання з

наступним внесенням до неї змін; по-п’яте, в основному складі необережного

знищення чи пошкодження майна доцільно зробити вказівку на особливо великий

розмір заподіяної шкоди, зважаючи на те, що перш за все цією нормою охороняється

власність, мінімальний розмір шкоди заподіяної якій, на нашу думку, повинен

визначатися у диспозиції статті

1. Сакун, А. В. Кримінально-правова характеристика умисного знищення або

пошкодження майна : Автореф. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Сакун Анна

Вікторівна. - К., 2010. – 19 с.

2. Уголовный кодекс Республики Таджикистан принят 21.05.1998 г. со следующими

изменениями и дополнениями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mmk.tj.

3. Уголовный кодекс Кыргызской Республики принят 18 сентября 1997 г. со следующими

изменениями и дополнениями. – СПб : Юридический центр Пресс, 2002. – 352 с.

4. Уголовный кодекс Республики Узбекистан от 22.09.94 г. со следующими изменениями

и дополнениями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.legislationline.org.

5. Уголовный кодекс Туркменистана принят 01 января 1997 г. со следующими

изменениями и дополнениями [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14380/ preview

6. Уголовный кодекс Российской Федерации принят 24 мая 1996 г. со следующими

изменениями и дополнениями [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://base.garant.ru/10108000-022.htm#par1172

7. Уголовный кодекс Республики Казахстан принят 16 июля 1997 г. со следующими

изменениями и дополнениями [Електронний ресурс]. – Режим

доступу:http://www.legislationline.org

8. Уголовный кодекс Грузии принят 22 июля 1999 года со следующими изменениями и

дополнениями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.edu.ru.

9. Уголовный кодекс Республики Беларусь принят 2 июня 1999 года со следующими

изменениями и дополнениями. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 474 с.

10. Уголовный кодекс Республики Армения принят 18 апреля 2003 г. со следующими

изменениями и дополнениями. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 450 с.

11. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики принят 31.01.2005 со следующими

изменениями и дополнениями. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14108/ preview

12. Уголовный кодекс Республики Молдова принят 18.04.2002 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://lex.justice.md/viewdoc.php? action.

13. Кримінальний кодекс України Відомості Верховної Ради України вiд 05.04.2001 №

2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.

14. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

15. Закон України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” // Відомості Верховної

Ради України. – 2011. – № 7-8. – Ст. 52 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

16. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М. : ЭКМОС, 2001. – 112 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук