Головна

ЗЕМЕЛЬНЕ ТА АГРАРНЕ ПРАВО ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ ВІД ДЕГРАДАЦІЇ Н. Гавриш


ЗЕМЕЛЬНЕ ТА АГРАРНЕ ПРАВО

ПРАВОВІ АСПЕКТИ

ОХОРОНИ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ ВІД ДЕГРАДАЦІЇ

Н. Гавриш

Національний університет “Одеська юридична академія”

вул. Піонерська, 2, м. Одеса, Україна

тел. (048)719-88-32 е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

У статті висвітлюються правові аспекти охорони деградованих ґрунтів України, зокрема

розглянуто особливості поширення деградаційних процесів і типів деградації ґрунтів та

застосування відповідних правових санкцій при нанесенні ґрунтові деградаційної шкоди.

Ключові слова: деградація ґрунтів, ґрунтовий покрив, деградаційна шкода, штрафні

санкції, охорона ґрунтів, правовий захист ґрунтів

Деградація грунтів на загальному фоні зростаючої загрози глобальної

екологічної кризи в останні десятиріччя займає провідне місце. Важливість цієї

проблеми визначається тим, що неможливо зберегти рослинний покрив і

тваринний світ, чисту воду й повітря без збереження ґрунтового покриву та

подолання процесів деградації грунтів, що унеможливлює нормальне

функціонування біосфери й екологічне благополуччя людей.

Усвідомлюючи небезпеку зникнення, руйнування, забруднення, засмічення і

загальної деградації ґрунтів, Перша Всесвітня конференція ООН з навколишнього

середовища в 1972 р. звернула увагу на необхідність охорони грунтів. Міжнародна

організація з продовольства (ФАО) 1982 р. прийняла Всесвітню хартію грунтів, в

якій

закликала уряди і народи всіх країн розглядати ґрунтовий покрив як всесвітнє

надбання людства.

Деградація ґрунтів приносить величезну економічну шкоду, порушує

екологічну рівновагу, погіршує соціальні умовижиття людей.

Деградовані ґрунти є небезпечними природними об’єктами, оскільки

перестають виконувати екологічні захисні функції і можуть ініціювати процеси

загальної деградації земної поверхні та зміну кліматичних умов. Не вироблено

чіткого визначення поняття “деградація ґрунтів” з науково-практичної та

юридичної точки зору. В це поняття так чи інакше включаються процеси

погіршення властивостей ґрунтів і їхньої якості з позицій отримання первинної

продукції.

Деградація ґрунтів – це спричинений людиною процес погіршення і/або втрати

властивостей і якості ґрунту, результат якого сприяє збільшенню затрат різного

роду ресурсів для досягнення раніше отримуваної кількості та якості продукції

і/або збільшення обмежень на подальшу діяльність людини [8, с. 22].

Аналогічне визначення може бути застосоване і до поняття “деградація

ґрунтового покриву”.Поняття “деградація ґрунтів” і “деградація ґрунтового покриву” розглядаються з

суто антропоцентричних позицій, тобто з вигоди і благополуччя для людини і

довкілля. Це дуже важливий методологічний аспект, оскільки для грунтів, як складних

біокосних систем, їхня деградація в наведеному вище розумінні аж ніяк не завжди є

деградацією з погляду загальної теорії систем, тобто втратою елементів і спрощенням структури цієї системи аж до зникнення самої системи. Очевидно, що системне

поняття деградації відповідає поняттю деградації грунтів у випадку впливів і процесів,

що руйнують ґрунт (ерозія, дефляція, дегуміфікація), проте не цілком співвідноситься

з ним у інших випадках, наприклад, при формуванні засолених чорноземів при

зрошенні. Очевидно, ці різні сторони поняття “деградація” необхідно розрізняти, проте

на сьогодні абсолютно домінуючим є енвайроменталістичний погляд, що випливає із

вчення про навколишнє природне середовище.

Не повністю вироблене уявлення про причини деградації ґрунтів і ґрунтового

покриву. Завжди найбільше досліджуються деградаційні явища, пов’язані з

діяльністю людини.

Зміни, які відбуваються при цьому, носять в основному локальний або

регіональний характер, територіально обмежені тим чи іншим типом господарської

діяльності. Близькіза проявом деградаційні процеси, проте пов’язаніз природними

змінами чинників ґрунтотворення, проявляються поступово або катастрофічно,

спричиняючи глобальні зміни клімату, складу поверхневих порід і рельєфу на

значних просторах. Стосовно ґрунтів, то їхня деградація супроводжується

частковою або повною втратою родючості чи їхнім руйнуванням ізнищенням.

Ґрунти, що реально виникли на Землі, стійкі до різних видів деградації. Проте

вони стійкі до того часу, поки не піддалися спрямованому впливу людини. Тому,

залучаючи ґрунти до певного виду використання, не потрібно застосовувати

заходи, які виводять ґрунти зі стійкого стану. Нерозуміння цієї принципової умови

раціонального використання є причиною значного поширення антропогенної

деградації на Землі, різноманітних її проявів. Деградація ґрунтів здебільшого

відбувається у випадку комбінованого впливу природних і антропогенних

чинників, при цьому антропогенний вплив створює передумови для різкої

активації природних впливів.За проявом деградаційних процесів виділяють декілька ступенів деградації

ґрунтів. У Міжнародних вказівках з деградації ґрунтів виділяють п’ять ступенів

кожного з типів деградації: відсутня, слабка, середня, сильна і екстремальна. Серед

типів деградації ґрунтів розрізняють хімічну, фізичну, біологічну, профільну,

географічну ізагально біосферну [4, c. 53].

За даними міжнародного наукового проекту “Глобальна оцінка деградації

ґрунтів”, процеси деградації ґрунтів поширені на площі близько 2 млрд. га. Ін. них

частка ґрунтів, що зазнали водної ерозії, становить 55,6%, вітрової – 27,9%,

хімічних чинників деградації (засолення, забруднення, виснаження на елементи

живлення) – 12,2%, фізичного ущільнення та підтоплення – 4,2% [2, c. 1].

За історичний період людство втратило близько 2 млрд. га колись родючих

ґрунтів, перетворивши їх у пустелі і непридатні для землеробства простори, так звані

бедленди. Це більше ніж уся площа сучасного світового землеробства, яка становить

приблизно 1,5 млрд га. Із сільськогосподарського використання кожен рік вибуває

приблизно 8 млн га ґрунтів за рахунок використання їх для господарських потреб і

близько 7 млн га – через розвиток деградаційних процесів. Відповідно щороку

людство втрачає близько 15 млн га біологічно продуктивних ґрунтів [3, c. 17].

Аналіз розвитку і поширення деградаційних процесів у ґрунтах України

засвідчив, що головною їхньою причиною є надмірне розорювання території,

високий рівень агротехногенного навантаження, недотримання заходів з

раціонального використання та охорони.

До деградаційних процесів, що погіршують властивості ґрунтів і порушують

ґрунтовий покрив належать ерозія, дефляція, дегуміфікація, заболочування, вторинне засолення та осолонцювання, ущільнення, хімічне забруднення

промисловими відходами, агро- і отрутохімікатами, пірогенна і термічна

трансформація торфів, техногенні порушення в межах будівництва магістральних

трубопроводів, ліній електропередач і газових свердловин тощо.

Приблизно 90% ґрунтів, які використовуються як орні землі, деградовані, з

них близько 11 млн га – еродовані, 16,5 млн га – дефляційно небезпечні, 2,5 млн га

– перезволожені та заболочені, близько 4 млн га – забруднені радіонуклідами та

іншими полютантами [5, c. 56].

Розорювання ґрунтів на значних територіях призводить до інтенсивного

розвитку водної та вітрової ерозії. Маючи найвищі в Європі показник розораності

(57,5%) та відсоток сільськогосподарських угідь (72,3%), в Україні 30,7% земель

різною мірою зазнають ерозії. Водна та вітрова ерозія призводять до щорічних

втрат 450–600 млн т родючого шару ґрунту, втрачається від 2 до 20 млн т гумусу,

0,5–0,9 млн т азоту, 0, 4–0,7 млн т фосфору, 0,7–1,3 млн т калію. Дегуміфікацією

охоплено 39 млн га сільськогосподарських угідь. В абсолютних величинах

найбільших щорічних втрат (0,6–0,8 т/га) зазнають чорноземи типові.

Набуває глобальних масштабів кислотна деградація ґрунтів. Підкислення у

багатьох випадках має вторинний характер. Вагомими причинами підкиснення

ґрунтів є насамперед кислотні дощі, низький рівень внесення органічних добрив,

часто необґрунтоване проведення хімізації в землеробстві. В Україні є понад 11

млн га грунтів з підвищеною кислотністю, з яких 7,8 млн га – рілля, понад 3 млн га

– природні кормові угіддя.

Істотним чинником розвитку фізичної деградації ґрунтів є застосування

важких сільськогосподарських агрегатів, що призводить до зменшення глибини

кореневмісного шару, зниження польової вологоємності, діапазону активної

вологи, її доступності рослинам, а також зниження рухомості поживних елементів.

В Україні домінують ґрунти зі щільністю будови 1,1–1,5 г/см

3

. Найбільше

змінюється щільність будови орного шару, її максимальні значення досягають

1,35–1,45 г/см

3 після 4–7 проходів сільськогосподарських машин.

Найпоширенішими деградаційними процесами на зрошуваних чорноземах і

каштанових ґрунтах є підняття рівня ґрунтових вод, підтоплення, глеєутворення,

злитизація, осолонцювання, підлуговування, вторинне засолення, оглинення тощо

[6, c. 27].На осушених землях за традиційної технології регулювання водного режиму

винесення зґрунтової товщі азоту збільшується в 3–9 разів, кальцію і калію – в 4–6

разів. Посилюється мінералізація органічної речовини торфу, яка за інтенсивного

осушення спричиняє щорічні втрати понад 10 т/га торфу.

Значних деградаційних впливів зазнали ґрунти міських агломерацій, що

зумовлено високим рівнем урбанізації, забрудненням ґрунтів у зонах промислового

виробництва, засмічення, поховання ґрунтів під твердим покриттям міст.

Посилення в останні роки деградаційних процесів у ґрунтах зумовлює

необхідність прийняття законодавчих рішень. Основне призначення правових

заходів полягає в тому, щоб запобігти в процесі землекористування можливим

негативним наслідкам, шкідливим для стану ґрунтів, забезпечити раціональне

використання ґрунтових ресурсів та їхню охорону.

У діючому законодавстві України окремі правові норми, які регулюють

відношення в сфері використання і охорони ґрунтів розосереджені по різних галузях

права, проте переважно містяться в земельному законодавстві, частково в

природоохоронному і екологічному, а також у законодавстві, в якому регулюються окремі аспекти сільськогосподарської діяльності. Необхідно відзначити, що на

законодавчому рівні відсутнє чітке розмежування понять “земля” і “ґрунт” [1, c. 15].

Відсутність у діючій нормативно-правовій базі екологічної та природоохоронної

регламентації антропогенного навантаження на ґрунти, недостатня правова

захищеність ґрунтів як одного з головних компонентів екосистем, що визначає

цінність земель, відсутність діючого правового механізму, закріплення за

правонаступниками відповідальностіза деградацію ґрунтів при змініформвласності, а

також відсутності державного обліку природно-господарської якості, екологічних

функцій і екологічного стану ґрунтів при кадастровій оцінці земель і визначення

вартісних показників земельних ділянок не дає змоги стабілізувати ситуацію із

запобігання розвитку процесів деградаціїґрунтів [7, c. 67].

Необхідність розмежування на понятійному рівнізмісту ізастосування термінів

“земля” і “ґрунт”, відповідного відображення цього в законодавстві, яке регулює

відносини в галузі природокористування, охорони навколишнього природного

середовища та в інших сферах діяльності, зумовлене тим, що “земля” – це,

насамперед, соціально-економічна категорія, просторовий базисжиттєзабезпеченості

людини і її господарської діяльності, тобто територіальний природний ресурс, з

одного боку, і об’єкт речовинних відносин, прав власності, нерухоме майно – з

іншого. “Ґрунт” – природно-географічна категорія, компонент природного

середовища, самоцінний об’єкт природного різноманіття, який виконує в природі

дуже суттєві загальнобіосферні та часткові екологічні функції, і водночас об’єкт

праці і засіб виробництва в технологіях природокористування, де використовують

його родючість, тобто здатність ґрунтів забезпечувати умови росту рослин.Відсутність поділу на правовому рівні понять “земля” і “ґрунт” спричиняє те,

що в галузях діяльності, не пов’язаних з використанням родючості ґрунтів,

цінність, а отже і вартість просторового базису (земельної ділянки), не

пов’язується не тільки з цінністю ґрунту як природного об’єкту, але і з цінністю

його як засобу виробництва в інших технологіях природокористування. У галузях

діяльності, пов’язаних з використанням родючості, цінність просторового базису

значною мірою визначається природно-господарською якістю ґрунту, тобто

сукупністю його властивостей, які визначають характер та ефективність

господарського використання земель, а також участь ґрунтового покриву в

забезпеченні функціонування екосистем, у тім числі агроекосистем. Проте навіть у

цих галузях якість ґрунту оцінюють переважно з боку його родючостіза практично

повного ігнорування природно-екологічних функцій ґрунту. Закріплена в

земельному законодавстві норма зобов’язує знімати і зберігати для подальшого

використання родючий шар ґрунту у випадку проведення будівництва та інших

робіт, пов’язаних з порушенням земель. Проте ця норма у багатьох випадках не

забезпечена економічними механізмами, оскільки оцінка ґрунту лише з погляду

його родючості виявляється заниженою порівняно з загальною природно-

господарською цінністю грунтів.

У випадку відчуження земель під промислове й адміністративне будівництво,

окрім єдиної закріпленої в законодавстві нормативної вимоги про зняття і

збереження родючого шару ґрунту або компенсації втрати екологічних і

природорегулюючих функцій ґрунту відсутні. Як наслідок складається вкрай

несприятлива екологічна ситуація в регіонах з розвинутою гірничодобувною,

нафтогазовидобувною і переробною промисловістю.

З огляду на значну різноманітність і поширеність проявів деградації грунтів,

починаючи з 60-х років минулого століття, діяла державна програма підвищення родючості ґрунтів. В останні роки дія програми призупинена, проте сьогодні є всі

підстави сподіватися на відновлення процесів, спрямованих на захист ґрунтів від

деградації.

Найпоширенішим методом правового захисту земель від псування виступають

адміністративно-правові стягнення у вигляді штрафів для службових осіб

відповідно до ст. 52 Кодексу про адміністративні правопорушення. У ній

зазначено, що псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель

тягне за собою накладання штрафу на громадян від шести до двадцяти

неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від восьми до

п’ятнадцяти неоподаткованих мінімумів. Згідно з Законом “Про внесення змін до

Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення

відповідальності у вигляді штрафу від 7 лютого 1997 р.” встановлено нові розміри

штрафів за адміністративні правопорушення відповідно до величини

неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

До адміністративного методу впливу на правопорушників належить також

припинення права володіння і користування землею. Його застосовують у

випадках, коли земельною ділянкою користуються законні користувачі, але

способами, які призводять до зниження родючості, тобто псують надані їм угіддя,

погіршують екологічний стан (ст. 141 ЗК).

Важливе місце в раціональному використанні землі та збереженні її родючості

займає правовий захист ґрунтів від водної та вітрової ерозії. Згідно зі ст. 164

Земельного Кодексу, власники землі та землекористувачі, у тім числі орендарі,

захищають землі (ґрунти) від водної та вітрової ерозії. Зважаючи на це, Земельний

Кодекс (ст. 164) зобов’язує власників землі, землекористувачів і орендарів здійснювати

комплекс заходів щодо охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії. За невиконання

вимог природоохоронного режиму використання землі і, насамперед, сприяння

розвитку ерозійних процесів ст. 211 Земельного Кодексу передбачає адміністративну,

кримінальну та цивільну відповідальність службових осіб (ст. 164, 211 ЗК).

Наведені порушення норм земельного законодавства дають підстави для

застосування відповідних правових санкцій. При цьому найчастіше

адміністративно-правові стягнення застосовують до службових осіб у вигляді

штрафу. У випадку, коли службова особа сільськогосподарського підприємства

недбало або несумлінно ставиться до своїх обов’язків у справі боротьби з водною

та вітровою ерозією ґрунтів, завдаючи суттєвої шкоди господарським землям, має

місце суспільно-небезпечна діяльність, яка карається санкцією ст. 367

Кримінального Кодексу України (ст. 367 КК).Важливе значення для оцінки деградації ґрунтів має визначення та обчислення

шкоди, яка наноситься ґрунтові, а такожсанкції у випадку нанесення йому шкоди.

Деградаційна шкода, яка наноситься ґрунтові, повинна визначатися при

повторному плановому картографуванні грунтів (як загальному, так і агрохімічному)

на територіях всіх категорій землекористування. Шкода від водної та вітрової ерозії,

втрати гумусу, поживних речовин та інших видів деградації фіксується в натурі та на

карті. Визначається охоплена ними площа і рівень втрати родючості ґрунту, який

переводиться в бали бонітету, що встановлені в державі. Дальше переведення цих

даних у гектари-бали, базуючись на їхній вартості на даний момент, дає змогу

визначити шкоду, яка наноситься ґрунтам, в грошовому еквіваленті. Вона повинна

обчислюватися для кожноїземельної ділянки чи для господарства загалом.

У випадку нанесення шкоди ґрунтові у розмірі менше 3 балів бонітету

землевласника чи землекористувача повідомляють про відповідальність ізобов’язують протягом 3–5 років ліквідувати втрату, повернувши ґрунтові його попередній бонітет.

Повторне обстеження ґрунтів з визначення виконання попередження проводять за

рахунок землевласника, землекористувача або орендаря і у випадку його виконання їх

звільняють від зробленого попередження. У період 3–5 років, відведений на

відновлення ґрунту, земельний податок стягується за початковимбаломбонітету.

У випадку нанесення шкоди в розмірі більшому 3 балів на землевласника,

землекористувача, орендаря накладають штрафні санкції у розмірі вартості

нанесеної шкоди. Штраф може бути погашений готівкою, зняттям грошей з

банківського рахунку, накладанням арешту на нерухомість та інше майно. У випадку

незгоди землевласника, землекористувача, орендаря справа може розглядатися в

судовому порядку на основі незалежної експертизи. При підтвердженні правильності

розміру шкоди судові затрати і оплата експертизи проводиться за рахунок

землевласника, землекористувача, орендаря. У випадку помилкового визначення

шкоди у суттєвих розмірах (більше 2 балів бонітету) судові затрати і експертиза

погашаються за рахунок підприємства, що проводило обстеження.

Нанесення сильної шкоди ґрунтові (більше 8 балів) тягне за собою

конфіскацію пошкодженої земельної ділянки і включення її до складу земельного

фонду з подальшою передачею іншому власникові за існуючими правилами

оренди або іншим шляхом. Колишньому власникові ділянки компенсується її

вартість за вирахуванням усіх видатків, необхідних на повне відновлення

ґрунтового покриву до вихідного його стану.

У випадку дуже сильної шкоди, нанесеноїґрунтові через недодержання правил

його охорони, що спричинило катастрофічну деградацію – сильну ерозію,

утворення ярів, засолення і осолонцювання тощо, винні, окрім санкцій,

передбачених вище, несуть кримінальні відповідальність, для чого повинна бути

розроблена відповідна стаття чи статті Кримінального Кодексу України Розмір шкоди, перерахований вище, може обчислюватися і за нормативами

шкоди в грошовому вираженні окремо за всіма видами деградаціїґрунтів, нормативи

яких повинні бути розраховані ізатвердженіКабінетом Міністрів України.

Всі кошти від штрафних санкцій, передбачених вище, повинні бути занесені на

спеціальний рахунок Державного агентства земельних ресурсів України і

використані лише для цілей покращення ґрунтів, а також на підтримку наукових і

технічних розробок з цього аспекту.

Землевласники, землекористувачі, орендарі, які покращили ґрунт, що можна

обчислити за його оцінкою, виплачують земельний податок за вихідним балом

бонітету ґрунту. Посадові особи за приховування фактів псування ґрунтів несуть

адміністративну або кримінальну відповідальність.

Отже, інтенсивне використання ґрунтів зумовлює потребу розробити системи

організації раціонального використання, захисту і примноження родючості ґрунтів.

Унаслідок впровадження екологічних систем господарювання інтенсифікується

процес підвищення родючості та поліпшуються властивості ґрунтів. Однією з вимог

чинного законодавства є обов’язок власників земельних ділянок забезпечувати

використання їх за цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про

охорону довкілля; своєчасно сплачувати податок; не порушувати прав власності

суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і

зберігати їхні корисні властивості; своєчасно надавати відповідним органам

виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання

земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних зі встановленням

земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні

споруди, мережізрошувальних та осушувальних систем тощо.

––––––––––––––––––––

1. Гавриш Н. С. Правова охорона ґрунтів в Україні / Н. С. Гавриш. – Одеса, 2008. – 288 с.

2. Деградация и охрана почв / [под ред. Г. В. Добровольского]. – М. : Изд-во Моск. ун-та,

2002. – 655 с.

3. Добровольский Г. В. Задачи почвоведения в решении современных экологических

проблем / Г. В. Добровольский // Сохраним планету Земля. Сб. докл. Межд. экол.

Форума. – Санкт-Петербург, 2004. – С. 15–18.

4. Крупеников И. А. Черноземы. Возникновение, совершенство, трагедия деградации,

пути охраны и возрождение / И. А. Крупеников. – Кишинев : Pontos, 2008. – 288 с.

5. Новаковський Л. Я. Консервація деградованих і малопродуктивних орних земель

України / Л. Я. Новаковський, О. П. Канаш // Вісник аграрної науки. – К., 2000. С. 54–60.

6. Позняк С. П. Орошаемые черноземы юго-запада Украины / С. П. Позняк. – Львов :

ВНТЛ, 1997. – 240 с.

7. Титова Н. І. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України /

Н.І. Титова. – Львів : Паїс, 2005. – 368 с.

8. Хитров Н. Б. Деградация почв и почвенного покрова: понятия и подходы к получению

оценок / Н. Б. Хитров // Тез. Докл. Всерос. конф. “Агрогенная деградация почвенного

покрова и меры ее предупреждения”. – М., 1998. – Т. 1. – С. 20–26.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук