Головна

ТРУДОВЕ ПРАВО ТА ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУБСИДІАРНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ДО ТРУДОВИХ ВІДНОСИН НАЙМАНОЇ ПРАЦІ В. Гураш


ТРУДОВЕ ПРАВО ТА ПРАВО

СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СУБСИДІАРНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ

ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ДО ТРУДОВИХ ВІДНОСИН НАЙМАНОЇ ПРАЦІ

В. Гураш

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

У статті досліджується субсидіарне застосування норм цивільного права до

трудових відносин найманої праці у сучасних умовах розвитку правової системи України.

На основі аналізу поглядів українських вчених обґрунтовується можливість та

окреслюються умови субсидіарного застосування таких.

Ключові слова: субсидіарне застосування норм права, аналогія закону, субсидіарне

застосування норм цивільного права, трудові відносини найманої праці.

Стрижневою проблемою науки трудового права є визначення його місця у

системі права України. Її вирішення неможливе поза з’ясуванням взаємодії між

галузями трудового і цивільного права, яка втілена у субсидіарному застосуванні

норм цивільного права до трудових відносин найманої праці. Проблему

застосування норм цивільного права до трудових відносин найманої праці

розглядали М.Й. Бару, П.Д. Пилипенко, О.І. Процевський, О. Рачиньскі,

П.Р. Ставіскій, однак їх погляди є полярно протилежними. Тому дослідження

зазначеної проблеми є актуальним, а ця стаття спрямована на вирішення наступних

завдань: обґрунтувати можливість та визначити умови субсидіарного застосування

норм цивільного права України до трудових відносин найманої праці.

На

уковці по-різному трактують субсидіарне застосування нормправа, об’єднавши

їх погляди, можна виокремити дві основоположні позиції стосовно цього поняття.

Одна частина авторів (наприклад, М.Й. Бару, А. Боннер, М.І. Брагінський)

розглядають субсидіарне застосування норм права самостійним правовим явищем,

що є застосуванням одних і тих же норм у різних галузях права з метою уникнення

повторень однакових норм у цих галузях; при цьому, субсидіарне застосування

норм права не пов’язане з подоланням прогалин у праві [2, с. 17; 3, с. 11; 4, с. 8]. Наведена позиція щодо суті поняття субсидіарного застосування норм права є

спірною, адже не узгоджується з теоретичними положеннями про ознаки і систему

позитивного права. Так, позитивне право має “вольовий характер, це означає, що

сфера дії тієї чи іншої норми права визначається волею нормотворця” [7, c. 47].

Наприклад, якщо законодавець закріпив норми про майнову відповідальність у

Цивільному кодексі, то він цим самим, окреслив сферу дії останніх винятково

майновими та особистими немайновими відносинами, які є предметом цивільного

права. Отож, хоча б ці норми цивільного права об’єктивно могли регулювати

суспільні відносини інших галузей права, така можливість обмежена законодавцем.

Тобто, законодавець, за загальним правилом, не дозволяє довільно застосовувати

норми однієї галузі права до відносин іншої, а тому, навряд чи, свідомо уникає

повторень однакових норм у різних галузях права. До того ж, як відомо, відносини кожної галузі права є специфічними, що обумовлює специфіку їх правового

регулювання. З огляду на вказане, помилковим є міркування, що існують

абсолютно однакові норми у різних галузях права.

Інша частина науковців (зокрема С.С. Алєксєєв, В.В. Лазарєв, П.Р. Ставіскій)

вважає, що субсидіарне застосування норм права є різновидом аналогії закону, де

до відносин однієї галузі права, неврегульованих її нормами, застосовується норма

іншої галузі права, що регулює подібні (чи найбільш близькі) за змістом суспільні

відносини [1, с. 273; 6, с. 179; 14, с. 130]. Іншими словами, у межах поняття

аналогіїзакону, вчені виокремлюють субсидіарне застосування норм права.

Щоб з’ясувати, чи субсидіарне застосування норм права є різновидом аналогії

закону, потрібно визначитися з поняттям останньої. Так, аналогія закону – це

застосування до відносин, котрі не регулюються конкретною нормою права, норми,

що регулює подібні за змістом суспільні відносини. З огляду на зазначену думку про

поняття аналогіїзакону, висловлену українським законодавцем [16] та науковцями [8,

c. 461; 10, c. 427], можна назвати ознаки, що розкривають суть цього правового явища:

– аналогія закону можлива винятково тоді, коли існує прогалина у праві та

спрямована на її подолання;

– в аналогії закону застосуванню підлягає чинна норма права, що регулює

подібні (чи найбільш близькі) за змістом суспільні відносини;

– аналогія закону не обмежена лише певною галуззю права, тобто відносини, які

потребують правового регулювання і подібні за змістом відносини, які

врегульовані нормою права, можуть належати, як до однієї, так і до різних

галузей права.Таким чином, підтримуємо думку тих вчених, які вважають, що субсидіарне

застосування норм права як подолання прогалин в одній галузі права за допомогою

норми права іншої галузі, не виходить за межі поняття аналогії закону. У той же час,

науковці наголошують, що субсидіарне застосування нормправа є різновидоманалогії

закону, отже як видове поняття характеризується певними специфічними рисами,

порівняно із “звичайною” аналогією закону, а не тотожне останній. Вважається, що

такою рисою є застосування за аналогією, виключно, норми іншої галузі права.

Погоджуємося іззазначеною особливістю, яка відображає саме субсидіарний характер

застосування норм права. Зокрема слово “субсидіарний” (subsidium) є латинським,

якому в українській мові за лексичним значенням відповідають слова “допоміжний”,

“такий, що надає підтримку” [5, c. 1214]. Тобто, субсидіарне застосування норм права

– це допоміжне застосування нормправа. Кожна галузь права є порівняно самостійною

і, за загальним правилом, регулює суспільні відносини свого предмету власними

нормами права. Якщожу певній галузі права існують прогалини і для їх подолання за

аналогією застосовується норма іншої галузі права, то застосування таких має

допоміжний (чи субсидіарний) характер.

Науковцізастерігають, що можливість субсидіарного застосування норм права

є обмеженою та існує винятково між галузями права, котрі походять зі спільного

“кореня” [1, c. 273]. Яскравим прикладом таких генетично пов’язаних галузей є

цивільне та трудове право, які у минулому були єдиною галуззю права, однак

внаслідок розвитку суспільних відносин відмежувалися одна від іншої. Відтак,

проаналізуємо можливість субсидіарного застосування норм цивільного права до

трудових відносин найманої праці.

Наукові позиції про можливість субсидіарного застосування норм цивільного

права до трудових відносин найманої праці, можна поділити на ті, що її

заперечують, і ті, що її визнають Так, О.І. Процевський наголошує, що субсидіарне застосування нормцивільного

права до трудових відносин найманої праці непотрібне і неможливе у жодному разі.

Автор зайняв таку негативну позицію, адже, вбачає у субсидіарному застосуванні

норм цивільного права посягання на самостійність трудового права, яке володіє

власним науковим і технічним інструментарієм, достатнім для вирішення усіх

практичних питань цієї галузі [11, c. 11–12]. Поділяємо позицію автора про

самостійність трудового права у системі права України. Отож, розглянемо питання

чи справді субсидіарне застосування норм цивільного права до трудових відносин

найманої праці спростовує самостійність галузі трудового права.

Вважаємо, що субсидіарне застосування норм цивільного права до трудових

відносин найманої праці базується на тому, що останні мають спільні риси з

майновими договірними відносинами цивільного права. Такими рисами є:

спрямованість відносин на отримання економічних цінностей (майновий характер),

а також договір як підстава виникнення відносин (договірний характер). Окрім

цього, методу трудового і цивільного права властиві спільні риси, якими є: свобода

волевиявлення суб’єктів та їх рівність на етапі виникнення відносин. Однак, варто

застерегти, що існування спільних рис між майновими договірними відносинами

цивільного права і трудовими відносинами найманої праці не означає, що останні

позбавлені специфіки. Далеко не всі ознаки трудових відносин найманої праці є

притаманні для майнових договірних відносин цивільного права. Наприклад,

ознака підпорядкованості людини господарській владі роботодавця характерна для

трудових відносин найманої праці, але вона не властива майновим договірним

відносинам цивільного права. Аналогічно методу трудового і цивільного права,

хоча й притаманні спільні риси, однак є і такі ознаки, які їх розмежовують. Зокрема

ознаками методу трудового права, яких немає у методі цивільного права є:

поєднання централізованого та локального встановлення прав та обов’язків

суб’єктів; застосування спеціальних юридичних санкцій у вигляді заходів

дисциплінарної і матеріальної відповідальності. Окрім цього, висновок про неможливість субсидіарного застосування норм

цивільного права до трудових відносин найманої праці є невиправданим з огляду

на забезпечення прав людини, що демонструє судова практика. Так, економіст була

повідомлена про скорочення її посади. Їй запропонували переведення на іншу

посаду, на що працівниця погодилась. Через деякий час на посаду економіста був

прийнятий інший працівник. Тоді працівниця оспорила своє переведення, оскільки

погодилася на таке під впливом обману. Оскільки у трудовому праві немає норм, за

якими зміна умов трудового договору внаслідок обману однієї із його сторін є

підставою для визнання недійсності цієї зміни, суд субсидіарно застосував

відповідні норми цивільного права [2], які належно регулюють спірні

правовідносини. На наш погляд, наведене рішення суду є цілком правомірним.

Таким чином, побоювання, що субсидіарне застосування норм цивільного

права до трудових відносин найманої праці є посяганням на самостійність

трудового права не мають підґрунтя.

На можливості субсидіарного застосування норм цивільного права до

трудових відносин найманої праці наголошували О. Рачиньскі, П.Р. Ставіскій,

М.Й. Бару, П.Д. Пилипенко. Цю ідею вчені обґрунтовували по-різному.

О. Рачиньскі з однієї сторони відзначав, що трудові відносини найманої праці

є предметом трудового права і окреслив їх особливості порівняно з майновими

договірними відносинами цивільного права. Попри це, він вказував, що трудовий

договір є різновидом цивільного зобов’язання і через це норми загальної частини (сzęść ogólna) Кодексу зобов’язань 1933 р.

1

слід застосовувати до трудових

відносин найманої праці у тій мірі, в якій вони не регулюються спеціальним

державним (administracyjne) законодавством і колективними договорами [17, c. 70–

86]. Отже, автор вважав, що трудові відносини найманої праці регулюються

загальними нормами, якими є норми цивільного права та спеціальними нормами,

якими є норми трудового права. Така думка характеризує трудові відносини

найманої праці як складову предмету цивільного права, з чим ми не погоджуємося.

П.Р. Ставіскій вважав, що можливість субсидіарного застосування норм

цивільного права до трудових відносин найманої праці, обумовлена існуванням

прогалин у трудовому праві. Автор підкреслював, що застосування таких набуло

особливого поширення на етапі становлення трудового права в Україні, коли у

ньому ще не було сформульовано багатьох власних галузевих норм. З розвитком

трудового права потреба субсидіарного застосування норм цивільного права

поступово зникає. Для обґрунтування своєї позиції вчений наводив приклад, що до

1929 р. матеріальна відповідальність працівників трудовим правом не

регулювалася, це приводило до субсидіарного застосування норм цивільного права

про майнову відповідальність. Після прийняття відповідних норм у трудовому

праві, необхідність субсидіарного застосування норм цивільного права зникла.

Відповідно норми трудового права, за загальним правилом, обмежили матеріальну

відповідальність працівників, порівняно з майновою відповідальністю за

цивільним правом [14, c. 136–137].Підтримуємо погляди П.Р. Ставіского, адже він вірно обґрунтовує можливість

субсидіарно застосовувати норми цивільного права до трудових відносин найманої

праці, необхідністю подолання прогалин у трудовому праві. Так, тільки тоді, коли

норм трудового права немає, можуть субсидіарно застосовуватися норми

цивільного права. Пояснюється це тим, що норми трудового права у найбільшій

мірі відповідають природі трудових відносин найманої праці, тому є

найефективнішими правовими регуляторами останніх. Більше того, наведена ідея

закріплена законодавцем у ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України від 16 січня

2003 р. № 435-VI [15]. Відзначимо, що у судовій практиці України трапляються

випадки застосування норм цивільного права у порушення зазначеного

законодавчого положення. Наприклад, працівник працював за трудовим договором

у м. Дубно. 1 червня 2009 року він не вийшов на роботу і повідомив телефоном

роботодавця, що перебуває у Республіці Польща на заробітках і бажає розірвати з

ним трудовий договір. Роботодавець звернувся до суду з вимогою про розірвання

трудового договору з цим працівником. Суд розірвав трудовий договір, керуючись

нормою цивільного права за якою, договір може бути розірвано за рішенням суду

на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною

[12]. У наведеній ситуації, трудові відносини найманої праціз належною повнотою

регулюються нормами трудового права, якими передбачено вичерпний перелік

підстав припинення трудового договору, серед яких немає ініціативи однієї із

сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Відтак, на наш

погляд, повне вичерпне регулювання відносин щодо підстав припинення трудового

договору нормами трудового права, унеможливлює субсидіарне застосування норм

цивільного права з цього питання.М.Й. Бару підкреслював, що субсидіарне застосування норм цивільного права

до трудових відносин найманої праці є можливим, адже суспільним відносинам,

що є предметом трудового і цивільного права властиві спільні ознаки. З огляду на

вказане, М.Й. Бару наголошував на тому, що у трудовому і цивільному праві є

норми права і поняття, які однаково трактуються і застосовуються у цих галузях

права. Такими поняттями є: договір, умова договору, строк, зобов’язання, регресні

зобов’язання, вина тощо [2, с. 17–18].

Підтримуємо думку автора про те, що однією із умов, яка дозволяє

субсидіарно застосовувати норми цивільного права є спільність ознак трудових

відносин найманої праці і майнових договірних відносин цивільного права. Однак

вчений не окреслює, які ж ці спільні ознаки. До того ж, вважаємо, що для

субсидіарного застосування норм права недостатньо спільних ознак у предметі

двох різних галузей права, адже це не означає, що спосіб їх правового регулювання

є однаковим. Поруч із спільними ознаками предмета суміжних галузей права,

потрібні спільні ознаки методу їх правового регулювання. Застереження викликає

також те, що поняття, які автор вважає однаковими для трудового і цивільного

права, такими не є. Їх особливості виявляється у межах конкретної галузі права.

Наприклад, на відміну від цивільних договорів, сторони трудового договору є

рівними лише на стадії його укладення. Так само, можливість договірного

встановлення умов трудового договору обмежується централізованим

законодавством у більшій мірі, ніжумов цивільного договору П.Д. Пилипенко наголошує на тому, що субсидіарне застосування норми

цивільного права до трудових відносин найманої праці є можливим, але це

повинно відповідати принципам трудового права [9, c. 52]. Як бачимо, вчений

обґрунтовує можливість субсидіарного застосування норм цивільного права до

трудових відносин найманої праці винятково дотриманням однієї умови

застосування таких, а саме відповідність принципам трудового права.

Наведена думка вченого є слушною, адже, принципи трудового права

відображають сутність, засадничі закономірності правового регулювання трудових

відносин найманої праці. Через це невідповідність їм, означає, що трудові

відносини найманої праці регулюються неналежно і неефективно. З огляду на

вказане, узгодження з принципами трудового права є надійною гарантією того, що

норма цивільного права, яка застосовується субсидіарно, відповідатиме природі

трудових відносин найманої праці. І навпаки, недотримання принципів трудового

права має наслідком обмеження трудових прав працівників. Це підтверджує судова

практика. Так, громадянин уклав строковий трудовий договір з ТзОВ

“Хмельницьклегпром”. У цьому договорі сторони передбачили умову, за якою

працівник зобов’язується виплатити ТзОВ неустойку у розмірі 6000 (шість тисяч)

гривень, за умови розірвання трудового договору з ініціативи працівника до

закінчення строку його дії. Працівник виявив бажання розірвати трудовий договір

з власної ініціативи до закінчення строку його дії, однак відмовився платити

неустойку. Роботодавець звернувся до суду з вимогою стягнути з працівника

неустойку. Суд відмовив у задоволенні позову [13]. Вважаємо, що рішення суду є

правомірним, оскільки він виходив з того, що чинним трудовим законодавством

України не передбачено жодних штрафних санкцій для працівників, за ініціативою

яких розірвано строковий трудовий договір. У свою чергу, незаконність умов

договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових

правовідносинах порівняно з умовами, встановленими у централізованому

законодавстві і договорах про працю вищого рівня є одним із принципів трудового права України. Тому суд відмовився від субсидіарного застосування норм

цивільного права про неустойку, оскільки це не узгоджується з принципом

трудового права та обмежує свободу укладення трудового договору.

На основі аналізу поглядів українських вчених, які обґрунтовували можливість

субсидіарного застосування норм цивільного права до трудових відносин найманої

праці, можна визначити, що кожен автор виокремлював лише певну умову, яка

забезпечує правомірність їх застосування, разом з тим, ніхто не врахував усієї

повноти таких умов.

Дослідивши субсидіарне застосування норм цивільного права України до

трудових відносин найманої праці, можна зробити такі висновки:

1. В умовах існування прогалин у трудовому праві України, без субсидіарного

застосування норм цивільного права до трудових відносин найманої праці,

практично неможливо вирішити низку правових ситуацій щодо забезпечення

трудових прав працівників. Тому з огляду на необхідність охорони трудових прав

людини і подолання прогалин у трудовому праві, субсидіарне застосування норм

цивільного права до трудових відносин найманої праці є можливим. Така

можливість не спростовує самостійного становища трудового права у системі

права України, оскільки не заперечує існування специфічних рис у його предметі і

методі правового регулювання.

2. Правомірність субсидіарного застосування норм цивільного права до

трудових відносин найманої праці забезпечується дотриманням наступних умов у

поєднані:

– трудовим відносинам найманої праці і майновим договірним відносинам

цивільного права властиві спільні ознаки, якими є: їх спрямованість на

отримання економічних цінностей і договір як підстава виникнення;

– методу трудового і цивільного права характерні спільні риси, такі, як: свобода

волевиявлення суб’єктів та їх рівність на етапі виникнення відносин;

– відповідність принципам трудового права, адже вони мають основоположне

значення у правовому регулюванні трудових відносин найманої праці, їх

порушення неодмінно приводить до порушення трудових прав людини.

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в двух томах. Т.2. – Свердловск,

1973 – 401 с.

2. Бару М.И. О субсидиарном применении норм гражданского права к трудовым

отношениям // Советская юстиция. – 1963. – № 14. – С. 17–18.

3. Боннер А. Субсидиарное применение законодательства при разрешении судом

гражданских дел // Советская юстиция. – 1979. – № 10. – С. 11–12.

4. Брагинский М.И. Гражданский кодекс. Часть первая. Три года спустя // Хозяйство и

право. – 1998. – № 1. – С. 3–20.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад і голов.

ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь, 2005. – 1728 с.

6. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: “Юридическая литература”,

1974. – 184 с.

7. Леушин В.И. Способы применения права при пробелах в советском законодательстве.

– В кн.: Проблемы применения советского законодательства. – Свердловск, 1973. –

С. 42–59.

8. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – 511 с.

9. Пилипенко П.Д. Підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин. – К.:

Товариство “Знання”, 2003. – 146 с.

10. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред.

академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2004. – 832 с.

11. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений. – М.:

“Юридическая литература”, 1972. – 288 с.

12. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 грудня 2009 року

[Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим

доступу до документа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7117632.

13. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 червня

2009 року № 2-3758-09 [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових

рішень України. – Режим доступу до документа: http://www.reyestr.court.gov.ua.

14. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом

праве. – Киев-Одесса: “Вища школа”, 1982. – 183 с.

15. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради

України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

16. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року № 1618-IV // Відомості

Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.

17. Raczyński A. Polskie prawo pracy. – Warszawa, 1930.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук