Головна

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНИХ ЗМІН В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ В ЧАСТИНІ КАСАЦІЙНОГО ПЕРЕГЛЯДУ СПРАВИ Н. Заяць


ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНИХ ЗМІН

В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ

В ЧАСТИНІ КАСАЦІЙНОГО ПЕРЕГЛЯДУ СПРАВИ

Н. Заяць

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

Проаналізовано хронологію, суть та перші наслідки реформування системи

судочинства в Україні. Порівнюючи результати діяльності Верховного суду України та

Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, автор робить

висновок щодо ефективності діяльності суду касаційної інстанції та потреби подальшого

удосконалення правового регулювання перегляду цивільних справ.

Ключові слова: суд касаційної інстанції, Вищий спеціалізований суд з розгляду

цивільних і кримінальних справ, реформування системи судочинства, відмова у відкритті

провадження у справі.

Відповідно до ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє верховенство права.

Це, зокрема, передбачає, що людина, її права і свободи є найвищими цінностями,

які визначають зміст і спрямованість держави [1]. Правопорядок у правовій

державі забезпечується ефективним нормативним регулюванням. Причому якість

законотворчої діяльності залежить від рівня правової культури Законодавця, яка

ґрунтується на визнанні загальнолюдської цінності права та вимог законності.

Проте інколи наслідки законодавчої діяльності та її прояви у практиці судочинства

дають вагомі підстави вагатися щодо правильного розуміння вітчизняним

Законодавцем ролі правових інститутів в системі су

дочинства. З огляду на це,

важливо дослідити хронологію, суть та наслідки створення Вищого

спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ та доцільність

передачі цьому судовому органу функцій касаційної інстанції Внесенням змін до Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК

України) [2] від 7 липня 2010 року завершився тривалий законотворчий процес,

який супроводжувався аргументованою науковою дискусією. Ключові її моменти,

на нашу думку допоможуть краще проілюструвати суть питання, що розглядається.

На думку розробників закону, передання функцій касаційного перегляду

Вищому спеціалізованому суду забезпечує єдиний підхід до розгляду справ у

касаційному порядку та усуває можливість подвійної касації.

Обґрунтовуючи цю тезу розробники посилаються на рішення Конституційного

Суду України № 8–рп\2010 від 11.03.2010 р. у справі за конституційним поданням

46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів “найвищий

судовий орган”, “вищий судовий орган”, “касаційне оскарження”, які містяться у

статтях 125, 129 Конституції України. Свій висновок Конституційний Суд мотивує

наступними обставинами. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової

визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata – принципу

остаточності рішень суду. Питання розподілу правосудних повноважень між

Верховним судом і спеціалізованими судами, визначення стадій судочинства та

форм провадження мають бути підпорядковані гарантіям права кожної людини на

справедливий суд. Перевірка Верховним судом після розгляду справ вищими

судами не може бути виправданою з точки зору забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи упродовж розумного строку. Крім того

наявність двох касаційних інстанцій не відповідає засадам правової визначеності.

Тому, правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження.

Конституційний статус Верховного суду, як найвищого судового органу в системі

судів загальної юрисдикції не передбачає наділення його законодавцем

повноваженнями касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів

[3, с. 7–16].

Зазначимо, що при розгляді цього питання в Конституційному Суді України не

було одностайності. Троє з сімнадцяти суддів вважали за доцільне висловити

окрему думку. За рівнем свого правового обґрунтування ці документи

заслуговують на увагу в межах цього дослідження.

Отже, аналіз Основного закону та чинного процесуального законодавства

України дав підстави судді Конституційного Суду України М.А. Маркуш

стверджувати, що у Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів

відсутні конституційно визначені повноваження. Такі повноваження регулюються

законами України та ґрунтуються на конституційному статусі Верховного Суду

України як найвищого в системі судів загальної юрисдикції. Тому надання вищій

судовій інстанції права переглядати відповідні рішення спеціалізованих судів в

порядку касаційного провадження є формою реалізації однієї з основних засад

судочинства – забезпечення касаційного оскарження рішень суду. Діяльність

Верховного суду має контрольний характер з огляду на наділення його

Законодавцем функцією забезпечувати однакове застосування законодавства усіма

судами загальної юрисдикції. Адже однією з засад судочинства у Конституції

України визначено законність. Аналізуючи конституційний статус Верховного

Суду України можна також зробити висновок, що наділення законом вищих

спеціалізованих судів повноваженнями здійснювати перегляд рішень в

касаційному порядку не унеможливлює здійснення наступного перегляду цих

рішень в порядку касації Верховним судом (якщо таке право встановлено законами

України). Повноваження щодо перегляду Верховним судом рішень спеціалізованих судів, таким чином, є додатковою гарантією захисту прав і охоронюваних законом

інтересів учасників судового процесу. М. Маркуш вважає, що ухвалюючи Рішення

№ 8–рп\2010 від 11.03.2010 р., Конституційний суд вийшов за межі своїх

повноважень і втрутився у виключну компетенцію законодавчого органу, оскільки

у невстановлений законом спосіб (шляхом тлумачення) змінив межі повноважень

Верховного Суду, звузивши їх на відміну від визначених законом, конкретизував

конституційні засади у процесуальному законодавстві, а також межі формування

специфічних засад судочинства в окремих судових юрисдикціях, що є предметом

правового регулювання процесуальних законів, прийняття яких належить

виключно до повноважень законодавчого органу. Крім того Конституційний суд

вийшов за межі предмета регулювання статей Конституції України, яким давав

тлумачення [4, с. 16–24]. Суддя Конституційного Суду України В.І. Шишкін

наголошує, що Законодавець вільний у виборі порядку, за яким має здійснюватись

перегляд справ у різних видах провадження і не повинен виписувати нові правила

для окремих видів судочинства, але має право застосовувати принцип відсилки до

вже відрегульованого порядку. Саме тому норми процесуальних кодексів, у яких

зазначено, що при розгляді справ у післякасаційному провадженні можуть бути

використані правила, визначені для розгляду справ у касаційному провадженні, не

є аргументом для ототожнювання провадження, що здійснює Верховний суд,

переглядаючи судові рішення після завершення розгляду справи у касаційній інстанції, з власне касаційним провадженням. Суть конституційного статусу

Верховного Суду як найвищого судового органу в системі судів загальної

юрисдикції, вважає В.І. Шишкін, полягає в тому, що Законодавець країни визначає

в законах межі його повноважень стосовно судових рішень, які ухвалюють будь-

які суди України, і встановлює процедуру здійснення ним судочинства, зокрема з

визначенням галузевих особливостей судового процесу [5, с. 27–31]. На думку

судді Конституційного Суду України П.Б. Стецюка, за результатами звернення

частини депутатського корпусу, орган конституційної юрисдикції мав припинити

конституційне провадження у справі через невідповідність подання вимогам

законодавства та непідвідомчість Конституційному Судові України питань,

порушених у поданні. Крім того позиція суду щодо здійснення касаційного

провадження у відповідних судах вже проілюстрована в Рішенні № 20–рп\2003 від

11.12.2003 р. А в Ухвалі № 59–у\2007 суд наголошував, що визначення процедури

оскарження рішень судів загальної юрисдикції є предметом винятково

законодавчого регулювання [6, с. 24–27].

Критика реформ лунала із боку юридичної громадськості. Зокрема, відповідно

до Висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради

України, положення, що регулюють діяльність Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних і кримінальних справ за змістом повторюють визнані

неконституційними положення чинного Закону “Про судоустрій України”

(Рішення Конституційного Суду України № 20–рп\2003 від 11.12.2003 р). Крім

того було наголошено, що передання Вищому спеціалізованому судові

повноважень з узагальнення судової практики та надання судам нижчого рівня

рекомендаційних роз’яснень з питань застосування законодавства щодо вирішення

справ відповідної судової юрисдикції, загрожує остаточному нівелюванню

принципу єдності правозастосування. На думку розробників висновку, це зумовить

утворення кількох відокремлених одна від одної, і замкнених на відповідних

вищих спеціалізованих судах, різновидів судової практики, в кожному з яких по-

різному будуть інтерпретувати ізастосовувати одні й тіжположення законів Позицією Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України

є те, що ідея “повної спеціалізації” всіх існуючих судів суперечить Конституції

України. Крім того, у експертному висновку зазначено, що створення Вищого

спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ потребує значних

матеріальних затрат, не передбачених у Державному бюджеті України на 2010 рік.

Позбавлення ж Верховного Суду України існуючих повноважень щодо

касаційного перегляду рішень судів фактично означає позбавлення його функції

правосуддя як такої і змінює його конституційний статус як найвищого судового

органу у системі судів загальної юрисдикції. Скорочення строку на касаційне

оскарження суттєво звужує обсяг гарантій конституційного права особи на

судовий захист, що суперечить ст. 55 Конституції України.

Представники Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко та Роман

Куйбіда вважають, що створення Вищого спеціалізованого суду в цивільних та

кримінальних справах могло б розвантажити Верховний суд і надати йому

можливість приділити належну увагу своїй основній функції – забезпечення

однакового застосування законів судами загальної юрисдикції [7]. Але закладені

законом процесуальні механізми фактично позбавляють Верховний суд

можливостей впливати на практику судів загальної юрисдикції, оскільки він

втрачає повноваження щодо надання роз’яснень щодо застосування законодавства

і переглядає рішення вищих судів лише з їх дозволу і лише з питань неоднакового застосування норм матеріального права, а у разі задоволення заяви про перегляд

має право лише скасувати рішення і направити справу на новий розгляд.

Практикуючий адвокат М. Копейчиков поділився з представниками засобів

масової інформації своїми сумнівами з приводу того, чи зможе Верховний суд,

який внаслідок проведеної реформи позбавлений можливості здійснювати касацію

і втратив значну частину своїх повноважень, надалі виконувати функції, покладені

на нього Основним законом [8].

Незважаючи на недосконалість правового регулювання – реформування

здійснено, і практика правозастосування Вищого спеціалізованого суду протягом

перших п’яти місяців його роботи дозволяє зробити перші узагальнення. За їх

результатами можемо побачити, що найчастіше подання до Вищого

спеціалізованого суду касаційної скарги завершується відмовою у відкритті

касаційного провадження з причин необґрунтованості скарги. Яскравими

прикладами цьому є ухвали від 15.11.2010 р., 22.11.2010 р. та 23.11.2010 р. [9],

характерною рисою яких є те, що в них не наведено ні мотивації прийняття судом

рішення про відмову у відкритті касаційного провадження, ні пояснення, у чому ж

саме виражається необґрунтованість касаційної скарги, з відповідними

посиланнями на матеріали справи. Натомість, всюди дублюється формулювання:

“із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що

скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків

щодо незаконності і неправильності зазначених судових рішень”. Хоча п. 7 ч. 1

ст. 345 ЦПК України передбачає, що в ухвалі суду касаційної інстанції повинні

зазначатися мотиви суду.

Аналіз статистичних даних про діяльність суду касаційної інстанції, що

розміщені на його офіційній веб-сторінці, показує нам, що станом на 3 грудня

2010 року до суду надійшло 4 734 касаційні скарги, з них: за 586 відкрито

провадження, за 1 021 винесено ухвали про відмову у відкритті касаційного

провадження, 1 537 скаржникам надано строк для усунення недоліків, і лише у 16-

ти випадках відбувся попередній розгляд справи. Про ухвалення судом касаційної

інстанції нового рішення у справі інформації немає [10].  Причина такої невтішної ситуації, вбачається або у низькому правовому рівні

скаржників або ж у небажанні суду з’ясовувати обставини справ, і, як наслідок, –

прийняття поверхневих рішень.

Понад тим, вже результати роботи Вищого спеціалізованого суду отримують

доволі різку оцінку юридичної громадськості країни. Усе частіше лунають думки, що

новостворена установа “працює на відмови”. Хоча голова Вищого спеціалізованого

суду, член Вищої ради юстиції, заслужений юрист України Леонід Фесенко з цим не

погоджується: в інтерв’ю для “Судово-юридичної газети” він спростовував усі

закиди, посилаючись на тіж, вже наведені вище, статистичні дані [11].

Щодо цього, доцільно проаналізувати діяльність органу, який виконував

функції касаційної інстанції до судової реформи. Зазначимо, що за результатами

роботи Судової палати у цивільних справах Верховного суду України протягом

першого півріччя 2010 року здійснено узагальнення і встановлено, що Верховним

судом скасовано та змінено 1,5 тис. рішень у тому числі: касаційною інстанцією

скасовано 213 судових рішень апеляційних судів із залишенням в силі судових

рішень місцевих судів; 346 – із поверненням цивільних справ на новий

апеляційний розгляд; 174 нових рішення ухвалено у касаційному порядку [12].

Можемо зробити висновок, що Судова палата у цивільних справах Верховного

суду більш повно забезпечувала реалізацію права громадян на касаційне оскарження, ніж Вищий спеціалізований суд у цивільних і кримінальних справах.

А отже, відбулося істотне ускладнення можливості особи захистити свої невизнані,

порушені або оспорені права і свободи в судовому порядку.

Можливо, цим і пояснюється подальша спроба Законодавця розширити

повноваження Верховного суду України надавши йому право переглядати рішення

судів касаційної інстанції не лише у разі неправильного застосування норм

матеріального права, але й у випадку порушення окремих процесуальних норм. А

також, надавши Пленуму Верховного суду України право узагальнювати судову

практику та давати рекомендаційні роз’яснення за наслідками перегляду рішень

касаційних судів по конкретних справах.

У Верховній Раді вже пройшов перше читання Проект Закону України “Про

внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи

Верховним Судом України” № 7447 від 09.12.2010 р. [13]. Однак суть і значення

цього документа експерти оцінюють по різному.

Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя вважає, що законопроект

відповідає сьогоднішнім потребам суспільства та судової влади і його прийняття,

сприятиме підвищенню ефективності роботи Верховного суду України, як

найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції. А Головне

науково-експертне управління висловило ряд зауважень. Зокрема, у висновку

Управління зазначено, що положення законопроекту суперечать загальновизнаним

засадам судочинства, оскільки він містить норму, відповідно до якої рішення про

допуск справи до Верховного суду України приймає відповідний вищий

спеціалізований суд: тобто суд, рішення якого оскаржується. Таким чином, вищий

спеціалізований суд фактично стає суддею щодо питання оскарження винесеного

ним рішення, чим порушується принцип nemo esse debet judex in propria causa (ніхто

не може бути суддею у власній справі). Управління рекомендує запровадити єдиний

порядок подання заяви про перегляд судового рішення до Верховного суду України.

Зокрема, подавати заяву безпосередньо до цього органу, а він, натомість,

витребовуватиме відповідну справу та вирішуватиме питання про наявність підстав

для перегляду. На думку В.І. Борденюка, зазначений порядок, міг би більш

комплексно врегулювати процесуальні повноваження Верховного суду України, а

такожпідвищив би рівень захищеності прав та свобод людини і громадянина.

Отже, можемо зробити висновок, що новостворена касаційна інстанція усе ще

не повною мірою виконує покладені на неї законодавцем функції, а її діяльність

потребує суттєвого вдосконалення, маючи на меті забезпечення в суспільстві

верховенства права, та подальший розвиток України саме як правової держави.

––––––––––––––––––––

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 – 1996 – № 30

– Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України вiд

08.10.2004 – 2004 – № 40 (40–42) – С. 1530, ст. 492.

3. Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 у справі за

конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного

тлумачення термінів “найвищий судовий орган”, “вищий судовий орган”, “касаційне

оскарження”, які містяться у статтях 125, 129 Конституції України // Вісник

Конституційного Суду України – № 3. – 2010. – С. 7–16.

4. Окрема думка судді Конституційного Суду України Маркуш М.А. стосовно Рішення

Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних

депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів “найвищий судовий орган”,

“вищий судовий орган”, “касаційне оскарження”, які містяться у статтях 125, 129

Конституції України // ВісникКонституційногоСуду України. – № 3. – 2010. – С. 16–24.

5. Окрема думка судді Конституційного Суду України ШишкінаВ.І. стосовно Рішення

Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних

депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів “найвищий судовий орган”,

“вищий судовий орган”, “касаційне оскарження”, які містяться у статтях 125, 129

Конституції України // ВісникКонституційногоСуду України. – № 3. – 2010. – С. 27–31.

6. Окрема думка судді Конституційного Суду України П.Б. Стецюка стосовно Рішення

Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних

депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів “найвищий судовий орган”,

“вищий судовий орган”, “касаційне оскарження”, які містяться у статтях 125, 129

Конституції України // ВісникКонституційногоСуду України. – № 3. – 2010. – С. 24–27.

7. Коліушко І. Новий закон про судоустрій: швидке і неякісне правосуддя від розумних,

але залежних судців : [Електронний ресурс] / І. Коліушко, Р. Куйбіда // Українська

Правда. – 15 липня 2010 року – Режим доступу до статті : http://www.pravda.com.ua

8. Новий закон про судоустрій обмежить доступ українців до суду : [Електронний ресурс]

// Інформаційне агентство УНІАН – 30.07.2010 – Режим доступу до статті :

http://www.unian.net/ukx/news/news-389079.html

9. Ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від

15.11.2010 р., 22.11.2010 р., 23.11.2010 р. : [Електронний ресурс] – режим доступу:

www.reyestr.court.gov.ua.

10. Статистичні дані роботи вищого спеціалізованого суду України : [Електронний ресурс]

– режим доступу: www.vss.in.ua.

11. Мамченко Н. Высший специализированный суд по рассмотрению гражданских и

уголовных дел – путь становления / Н. Мамченко // Судебно-юридическая газета :

[Електронний ресурс] – режим доступу: www.vss.in.ua.

12. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2010 р. (за даними судової

статистики) : [Електронний ресурс] – режим доступу : www.scourt.gov.ua.

13. Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

щодо вдосконалення роботи Верховним Судом України” № 7447 від 09.12.2010 р. :

[Електронний ресурс] – режим доступу: www.rada.gov.ua.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук