Головна

ЦИВІЛЬНЕ, ГОСПОДАРСЬКЕ ТА ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ВНЕСЕННЯ МАЙНОВОГО ПРАВА ВИМОГИ ЯК ВКЛАДДО СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ТОВАРИСТВА Ю.Гладьо


ЦИВІЛЬНЕ, ГОСПОДАРСЬКЕ ТА

ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО

ВНЕСЕННЯ МАЙНОВОГО ПРАВА ВИМОГИ

ЯК ВКЛАДНО СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ТОВАРИСТВА

Ю.Гладьо

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1 79001, м.Львів

 

 

 

У статті проаналізовано положення законодавства України, що стосуються внесення

прав вимоги як вклад до статутного капіталу товариства. Автор виокремив способи

передачі такого майна до статутного капіталу товариства та проаналізував їх

особливості. З урахуванням специфіки обігу прав вимоги запропоновано внести низку

доповнень до законодавства України, які стосуватимуться внесення прав вимоги до

статутного капіталу товариства.

Ключові слова: права вимоги, вклад, статутний капітал товариства, відступлення

права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України “Про господарські товариства” від 19

вересня 1991 р. [1], вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського

товариства можуть бути майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову

оцінку, якщо інше не встановлено законом. Законодавець допускає можливість

внесення до статутного капіталу прав за критерієм відчужуваності. Саме цим

потрібно керуватися, аналізуючи внесення майнового права вимоги до статутного

капіталу товариства. У ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України від 16 січня 2001 р.

[2] (далі – ЦК України) встановлено, що майном як особливим об’єктом вважаються

окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права –<

/p>

це не лише речові права, а також зобов’язальні права вимоги кредитора. Визнання

майнових прав об’єктами цивільних прав дає підстави характеризувати їх як

повноцінне майно, наділене здатністю обіговості, підлягає оцінці та може використовуватися для задоволення інтересів і потреб конкретних осіб. Звідси

робимо висновок, що права вимоги майнового характеру тежможуть бути внесені як

вклад до статутного капіталу товариства. Водночас, не потрібно забувати, що такі

права пов’язаніз основним зобов’язанням, на підставі якого вони виникають, а тому

їх передача в статутний капітал товариства супроводжуватиметься заміною

суб’єктного складу основного зобов’язання. Характерною ознакою прав вимоги, які

передаються як вклад у статутний капітал товариства, є те, що таке право не

припиняється у зв’язку із внесенням до статутного капіталу (як це буває із правом

власності на речі), а відбувається заміна сторони у первісному зобов’язанні. Новим

кредитором слугує товариство. Як слушно зазначає Л.О. Новосьолова, аналізуючи

норми ЦК РФ, “…здійснений в ст. 48 ЦК РФ поділ на зобов’язальні та речові права

учасників однозначно підтверджує факт припинення права власності (іншого

речового права) засновників на річ (речі), внесену в статутний капітал створеної

ними юридичної особи певного виду. … засновник в передбачених п. 2 ст. 48 ЦК РФ

випадках втрачає не тільки речові права. Наприклад, при внесенні в статутний

капітал належних засновнику прав вимоги (наприклад, наймача за договором оренди) засновник перестає бути “володільцем” цього права, передавши (уступивши)

його товариству” [3, с. 198]. До того ж, право вимоги не припиняється, бо в такому

разі не було б що передавати, а переходить до нового кредитора. До особливостей

передання прав вимоги до статутного капіталу товариства належить обмеження кола

вимог, які можуть вноситися для формування статутного капіталу товариства. Крім

загальних підстав заборони обігу прав вимоги, які нерозривно пов’язані з особою

кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,

іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 515 ЦК України), законодавством

встановлена спеціальна заборона на обіг інших прав вимоги майнового характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України “Про господарські товариства”, для

формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства заборонено

використовувати бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі,

майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення

органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває

в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Звідси робимо висновок, що з обороту вилучені права вимоги, які належать

державним підприємствам, що відповідно до закону (рішення органу місцевого

самоврядування) не підлягають приватизації. Окрім того, вилучені з обороту також

“бюджетні кошти”. Вони можуть існувати в готівковій і безготівковій формах. Як

зазначає А. Бабаскін, щодо безготівкових коштів у науці є різні погляди:

1) безготівкові кошти є речами, їх потрібно розглядати незалежно від форми як

єдиний об’єкт цивільного права; 2) безготівкові кошти є юридичною фікцією

готівкових коштів; 3) кошти у безготівковій формі є правом вимоги клієнта до банку,

яке має зобов’язальний характер [4, с. 460]. Тобто, під бюджетними коштами, які є

на рахунках в банку мають на увазі право майнової вимоги до банку. Відповідно до

ст. 13 Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” [5] джерелами

формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2011 р. у частині

кредитування є повернення низки коштів, наданих у кредит. Вбачається, що бюджетні кошти, надані у кредит, теж можна розглядати як права вимоги майнового

характеру. У ч. 2 ст. 144 ЦК України зазначено, що не допускається звільнення

учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов’язку внесення частки

до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до

товариства [2]. Отже, внеском учасника не може бути право вимоги, яке внаслідок

внесення до статутного капіталу спричинить прощення боргу чи зарахування

зустрічних вимог. Видається, що така норма стосується винятково етапу внесення

вкладів у разі збільшення статутного капіталу вже створеного товариства, оскільки

до моменту створення товариства жодного зарахування вимог чи прощення боргу не

відбудеться, оскільки товариства як юридичної особи ще не існує. Одним з способів

передачі права вимоги як внесок до статутного капіталу товариства є передання

майнового права вимоги за первісним зобов’язанням. Таким майновим правом може

слугувати, наприклад, право грошової вимоги до банку за депозитним договором,

право оренди, яке виникло на підставі відповідного договору оренди. На практиці

виникають питання щодо оцінки таких прав, а саме: як її проводити, чи

обов’язковою є експертна оцінка тощо. У абз. 2 ч. 2 ст. 115 ЦК України зазначено,

що грошову оцінку вкладу учасника господарського товариства здійснюють за

згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає

незалежній експертній перевірці [2]. Випадки обов’язкової експертної оцінки

встановлюються Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну

оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. [6], вони стосуються майна, що перебуває у державній та комунальній власності. Тому, оцінюючи майнове право

вимоги як внесок до статутного капіталу товариства потрібно керуватися загальними

положеннями оцінки майна. Під час здійснення внесків у вигляді майнових прав

оцінка здійснюється за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Видається, що така договірна оцінка майнового права може бути як вищою, так і

нижчою від справжньої вартості права залежно від домовленості сторін. Це може

призвести до ситуації, коли частина статутного капіталу товариства складатиметься

із прав вимог, які мають завищену оцінку чи є недійсними, а фактично майна у

товариства немає. Така ситуація ставить у невигідне становище кредиторів

товариства, які не зможуть захистити свої права за відсутності майна у товариства.

Законодавством України не передбачено можливості перевірки дійсності та реальної

вартості майнових вимог, внесених до статутного капіталу товариства. У ч. 4 ст. 24

Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –

підприємців” від 15 травня 2003 р. [7] зазначено лише, що у разі державної реєстрації

юридичної особи, для якої законом визначено вимоги щодо формування статутного

капіталу (статутного або складеного капіталу), крім документів, передбачених ч. 1

цієї статті, додатково подають документ, що підтверджує внесення засновником

(засновниками) вкладу (вкладів) до статутного капіталу (статутного або складеного

капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом. Таким документом

може бути акт оцінки майна та акт прийому − передачі майна, а що стосується

грошових коштів − відповідна довідка банку. Однак за актами неможливо

встановити дійсність та реальність прав вимоги, які передаються як внесок до

статутного капіталу товариства, доцільно досліджувати основне (первісне)

зобов’язання. Видається, що на законодавчому рівні необхідно передбачити, що у

випадку передання права майнової вимоги як внесок до статутного капіталу

товариства учасник передає усі документи, які підтверджують це право. Доцільно

доповнити ст. 13 Закону України “Про господарські товариства” ч. 5 нормою: “При

внесенні вкладу до статутного капіталу товариства прав вимоги, які виражені в

грошовій формі, такі права оцінюються в розмірі, не вищому за встановлений в

основному зобов’язанні, а майнові права вимоги, які не містять грошового

еквіваленту, підлягають незалежній експертній оцінці”.Цікавим питанням є оформлення передання права вимоги як внесок у статутний

капітал на етапі створення товариства, адже передача такого права

опосередковуватиме заміну кредитора у зобов’язанні. Таку заміну кредитора

здійснюють треті особи − засновники, які передають (відступають) своє право на

користь ще не створеного товариства. Саме право вимоги перейде до нового

кредитора лише з моменту державної реєстрації (виникнення) юридичної особи.

Особливою умовою для такого переходу є те, що правочин щодо заміни кредитора у

зобов’язанні вчиняють у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло

зобов’язання, право вимоги за котрим передають новому кредиторові. Правочин

щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що

підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому

для його реєстрації, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України) [2].

Відповідно до п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671

[8], державній реєстрації підлягають такі правочини: договір купівлі − продажу, міни

земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) чи

іншого нерухомого майна; договір про передачу нерухомого майна під виплату

ренти; договір довічного утримання (догляду), за якими передається набувачеві у власність нерухоме майно; договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди (їх

окремої частини), укладений на строк не менше ніж один рік; договір управління

нерухомим майном; інші правочини, державна реєстрація яких передбачена законом.

Тобто правочин щодо заміни кредитора у перелічених вище договорах теж

потребуватиме державної реєстрації. Якщо вимог з дотриманням письмової форми

правочину чи його подальшим нотаріальним посвідченням не виникатиме особливих

проблем, то державна реєстрація буде складною. Це зумовлене тим, що на момент

вчинення правочину, на підставі якого відступатиметься право вимоги, нового

кредитора по суті не існує (юридична особа ще не виникла). Відповідно до п. 8

Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671, запис у Реєстрі має містити

такі відомості: 1) найменування правочину; 2) найменування сторін: для юридичних

осіб: резидентів − найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код згідно з

ЄДРПОУ; нерезидентів − найменування, місцезнаходження та держава, в якій

зареєстровано особу [8]. У випадку вчинення правочину, що потребує державної

реєстрації на підставі якого здійснюють заміну кредитора, потрібно, щоб новий

кредитор був відомий, оскільки в реєстр заносять дані про таку особу. Звідси

доходимо висновку, що майнові права вимоги, які виникли на підставі правочинів,

що підлягають державній реєстрації, на практиці не можуть бути внесені як внесок у

статутний капітал товариства до моменту його державної реєстрації, оскільки немає особи нового кредитора. На наш погляд, у випадку із вчиненням правочину щодо

передання права вимоги як внесок у статутний капітал товариства потрібно

передбачити можливість державної реєстрації правочину уже після державної

реєстрації самого товариства; до цього моменту можна вносити до реєстру відомості

про вчинення правочину щодо передання майнових прав як внесок до статутного

капіталу товариства з подальшою необхідністю його державної реєстрації. Окрім

того, внесення майнових прав за договорами, зміни до яких потребують державної

реєстрації, можна відтермінувати до моменту державної реєстрації товариства. У

ч. 2, 3 ст. 52 Закону України “Про господарські товариства” передбачено таку

можливість, зокрема, до моменту реєстрації товариства з обмеженою

відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного (складеного)

капіталу не менше 50 відсотків зазначеного в установчих документах вкладу.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом

першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року

діяльності товариства не сплатили повністю суми своїх вкладів, товариство має

оголосити про зменшення свого статутного капіталу ізареєструвати відповіднізміни

до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію

товариства [1]. Отже, цілком припустимою є схема передання прав вимоги до

статутного капіталу товариства вже після його державної реєстрації, при цьому

порядок внесення вкладів має бути зазначений в установчих документах товариства.

Що ж стосується моменту переходу прав вимоги до нового кредитора, то ним буде

момент державної реєстрації (у разі необхідності), а для правочинів, що такої не

потребують − дата, зазначена в акті прийому − передачі.

Ще одним способом передачі прав вимоги до статутного капіталу товариства є

передання прав, посвідчених часткою у статутному капіталі іншого товариства. Такий

висновок можна зробити, проаналізувавши ч. 2 ст. 53 Закону України “Про

господарські товариства”, що встановлює: “відчуження учасником товариства з

обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається,

якщо інше не встановлено статутом товариства” [1]; ч. 1 ст. 5 Закону України “Про холдингові компанії в Україні” від 15 березня 2006 р., що передбачає: “статутний

капітал холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі

холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а такождодаткових вкладів у

формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення

діяльності холдингової компанії” [9]. У ч. 1 ст. 9 проекту Закону України “Про

господарські об’єднання” від 27 серпня 2010 р. зазначено, що вкладами можуть бути

“майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не

встановлено законом” [10]. Під “відчуженням частки” розуміють оплатну і безоплатну

передачу частки різноманітними способами. По суті, учасник одного товариства має

право передати як вклад до статутного капіталу іншого товариства свої майнові

корпоративні права. Таке передання є допустимим лише у випадку, якщо інше не

встановлено статутом товариства; а також за умови дотримання переважного права

інших учасників на купівлю частки. Учасники товариства користуються переважним

правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток,

якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший

порядок здійснення цього права (ч. 3 ст. 53 Закону України “Про господарські

товариства”) [1]. Частку розглядаємо не якмайно товариства, а якформа, що посвідчує

сукупність майнових прав учасника товариства, які можуть відчужуватися. Критерій

“відчужуваності прав” ставлять як основоположний для внесення майна як вклад до

статутного капіталу товариства. Частка посвідчує майнові і немайнові права учасника

товариства. Немайнові права, що існують в особи, яка передає частку як вклад до

статутного капіталу товариства, припиняються (адже вони не підлягають відчуженню).

У нового кредитора немайнові права щодо участі у товаристві виникнуть лише з

моменту внесення змін до установчих документів товариства, де буде чітко зазначено

розмір частки, яка належить новому кредиторові, а такожвстановлено факт прийняття

його в учасники товариства. На сьогодні у літературі ведуться дискусії щодо статусу частки в статутному

капіталі товариства. І.В. Спасибо−Фатєєва та Т. Дуденко вважають, що частка в

статутному капіталі є об’єктом права власності та потрібно “розрізняти правовий

режим статутного капіталу (фонду) та вкладів до нього. Перший є об’єктом права

власності юридичної особи, а права на другі є об’єктами права власності

учасників” [11, с. 26−30]. Водночас, І.В. Спасибо−Фатєєва у подальших

дослідженнях розкриває проблему неузгодженостей позицій щодо значення частки

та статутного капіталу в цілому. “… статутний капітал поділений на частки, а

значить його частка має мати такий самий правовий режим, як і ціле, тобто весь

статутний капітал. Тому і частка не може бути об’єктом права власності, не може

відчужуватися, тобто знаходитися в обороті.” [12, с. 33−34]

На нашу думку, відносини між учасником товариства та товариством є

зобов’язальними, адже під час внесення вкладу у товариство виникає інвестиційне

зобов’язання. У свою чергу, право на частку у статутному капіталі, як і акція, лише

посвідчує ту сукупність корпоративних прав, яку набув учасник товариства. Звідси

доходимо висновку, що частка не може належати учасникові на праві власності,

адже частка не уречевлюється, а лише посвідчує сукупність правомочностей

учасника до товариства. Доцільно розглядати можливість розпорядження часткою,

а не право власності на неї. Перехід частки до іншої особи посвідчуватиме заміну

сторони інвестиційного зобов’язання та перехід майнових прав вимоги до нового

учасника. В.М. Кравчук, розрізняючи майнову та немайнову (особисту) участь у

товаристві як об’єкт корпоративних правовідносин, зазначає: “Формою фіксації

майнової участі в господарському товаристві є акція (в акціонерних товариствах)  або частка в статутному капіталі (в усіх інших господарських товариствах). І акція,

і частка засвідчують майнову участь у товаристві і є об’єктами цивільних

правовідносин, які втілюють у собі належні учаснику корпоративні права”

[12, с. 28]. Погоджуючись із цією думкою, потрібно зазначити, що частка в

статутному капіталі як і акція слугують так званим “носієм” корпоративних прав.

Однак, якщо у випадку із акцією йдеться про право власності на такий об’єкт, то у

випадку із часткою у статутному капіталі товариства це неприпустимо. Проблема

полягає в тому, що статутний капітал товариства, як слушно зазначає Ю.В Хорт. на

прикладі АТ, “це вартісне вираження суми вкладів, внесених акціонерами в

рахунок оплати акцій, які наділяються правом брати участь в управлінні АТ, у

розподілі чистого прибутку протягом його функціонування та на отримання

активів товариства, що залишилися після розрахунку з кредиторами, під час його

ліквідації” [13, с. 73]. Це суто бухгалтерське поняття, яке не можна “уречевлювати”

та набувати на праві власності. Частка в статутному капіталі відображає винятково

обсяг статутного капіталу, який відповідає внеску у товариство, здійснену

учасником “інвестицію” у товариство. Отож, частка в статутному капіталі − це

зовнішній вираз (форма), що посвідчує певні майнові та немайнові права особи,

яка її набула (пропорційно до розміру кожної частки у статутному капіталі

товариства) та визначає відносини між цією особою та товариством. Розглядаючи

можливість внесення частки у статутний капітал іншого товариства, потрібно

керуватися тим, що відчуженню підлягають майнові корпоративні права, якими

розпоряджається учасник товариства, а не частина майна іншого товариства.

Підтвердження цьому знаходимо також на практиці у постанові Вищого

господарського суду України у справі №17/228 від 09 лютого 2011 р., де

вирішуючи спір про визнання недійсним рішення загальних зборів суд приходить

до висновку, що частка в статутному фонді товариства з обмеженою

відповідальністю є майновим правом учасника господарського товариства [14].Ще одним способом передання прав вимоги як внесок до статутного капіталу є

передача цінних паперів. Особливо заслуговує на увагу передання акцій. Як

слушно зазначає О.В. Щербина, “правовий статус акціонера має подвійну

юридичну природу: як власник цінного паперу акціонер наділений

повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження належними

йому акціями; як учасник товариства акціонер наділений правами, що виникають

на підставі членства у товаристві (право на управління, на одержання інформації

тощо)” [15, с. 8]. Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України “Про акціонерні

товариства” від 17 вересня 2008 р. [16], усі акції товариства є іменними. Акції

товариств існують винятково в бездокументарній формі. Майнові права вимоги, які

посвідчуються акціями, домінують у складній структурі цінного паперу, оскільки

без посвідчення прав сама акція втрачає “цінність”. До особливостей передання

прав вимоги за акціями як внесок у статутний капітал товариства належить: 1) при

передачі права вимоги, посвідченого акцією водночас до набувача такого права

переходить і право власності на акцію (на наш погляд, передача права вимоги має

першочергове значення, другорядним є перехід права власності на цінний папір.

Однак, із положень ч. 2 ст. 194 ЦК України не передача прав, посвідчених акцією,

зумовлює перехід права власності на неї, а навпаки); 2) передача права вимоги,

посвідченого акцією, здійснюється на підставі правочину, до якого застосовуються

загальні положення про цесію; 3) моментом переходу акцій до нового кредитора є

внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів; 4) обіг прав вимоги

може бути обмежений нормами, визначеними статутом товариства. Отже, доходимо таких висновків: 1) внесення прав як вклад у статутний капітал

товариства супроводжуватиметься заміною сторони у зобов’язанні на особу

(товариство), яке набуло відповідних прав; 2) пропонуємо внести зміни до ч. 1ст. 13

Закону України “Про господарські товариства” (уточнення щодо форм внесення прав

вимоги як вклад до статутного капіталу) та викласти її в такій редакції: “Вкладом до

статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні

папери, інші речі або майнові (речові чи зобов’язальні) чи інші відчужувані права (в

тому числі корпоративні права, посвідчені акцією чи часткою в статутному капіталі

іншого товариства), що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом”);

Частину першу ст. 9 проекту Закону України “Про господарські об’єднання” викласти

у такій редакції: “Вкладами учасників господарського об’єднання може бути будь-яке

майно (гроші, цінні папери (крім векселів), земельні ділянки, будівлі, споруди,

устаткування, сировина, продукція, інші речі, право на торговельну марку, майнові

(речові чи зобов’язальні) чи інші відчужувані права (в тому числі корпоративні права,

посвідчені акцією чи часткою в статутному капіталі іншого товариства), що мають

грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом)”; 3) доцільно доповнити ст. 13

Закону України “Про господарські товариства” ч. 5: “При внесенні вкладу до

статутного капіталу товариства прав вимоги, які виражені в грошовійформі, такі права

оцінюються в розмірі, не вищому за встановлений в основному зобов’язанні, амайнові

права вимоги, які немістять грошового еквіваленту, підлягають незалежній експертній

оцінці”. Це сприятиме захисту інтересів кредиторів цього товариства.

1. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року (з наступними

змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України вiд 03.12.1991.−1991. –

№ 49. − Ст. 682.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями)

// ВідомостіВерховної Ради України вiд 03.10.2003. − 2003. −№ 40. −Ст. 356.

3. Новоселова Л.А. Оборотоспособность доли в уставном капитале общества с

ограниченной ответственностью/ Л.А. Новоселова// Объекты гражданского оборота:

Сборник статей/ Отв.ред. М.А. Рожкова. − М. : Статут, 2007. − С. 197−230.

4. Бабаскін А. Кошти (грошові кошти)/ А. Бабаскін// Енциклопедія цивільного права

України /Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; відп. ред.

Я.М. Шевченко. − К. : ІнЮре, 2009. −С. 460.

5. Про Державний бюджет України на 2011 рік: Закон України від 23.12.2011 року//

Урядовий кур’єр вiд 30.12.2010. − № 246.

6. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон

України від 12 липня 2001 року// Відомості Верховної Ради України вiд 23.11.2001. –

2001. −№ 47. − Ст. 251.

7. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон

України від 15 травня 2003 року// Відомості Верховної Ради України вiд 08.08.2003. −

2003. − № 31. − Ст. 263.

8. Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою

Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671//Офіційний вісник України вiд

11.06.2004. – 2004. − № 21. −Ст. 29.

9. Про холдингові компанії в Україні: Закон України від 15 березня 2006 року (із

наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України вiд

25.08.2006. −2006. − № 34. −Ст. 291.

10. Про господарські об’єднання: Проект Закону України від 27 серпня 2010 року//

[Електронний ресурс]: Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n

11. Спасибо-Фатєєва І.В. Правова природа майнових і корпоративних прав, їх

оборотоздатність та деякі аспекти застави/ І.В.Спасибо-Фатєєва, Т. Дуденко //

Юридичний радник.-2005.-№2 (4). −С. 26−30.

12. Кравчук В.М. Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах

: Монографія. −Львів : Край, 2009. − 464 с.

13. Хорт Ю.В. Статутний капітал акціонерного товариства: захист інтересів учасників

акціонерних правовідносин : Монографія/ Ю.В. Хорт. − Харків : Видавництво “ФІНН”,

2010. − 276 с.

14. Справа №17/228// Архів Вищого господарського суду України.

15. Щербина О.В. Правове становище акціонерів за законодавством України. Автореф.

дис. на здобуття ступеня к.ю.н. − К., 2000. −14 с.

16. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 року (з наступними

змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України вiд 19.12.2008. − 2008.

− № 50. − Ст. 384.

 

 

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук