Головна

ПОНЯТТЯ ПОМИЛКИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ Б. Мелих


УДК 343.23

ПОНЯТТЯ ПОМИЛКИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ

Б. Мелих

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

Автор досліджує поняття помилки за кримінальним правом, аналізує основні підходи

українських та зарубіжних учених щодо цього питання, оцінює їх переваги та недоліки.

Опираючись на результати дослідження, автор наводить власне визначення помилки за

кримінальним правом.

Ключові слова: помилка, омана, неправильне уявлення, фактичні обставини діяння,

юридичні властивості діяння.

Відмінність наукового знання від повсякденного полягає у його чіткій

структурованості. Осьовим елементом структури знання про той чи інший предмет

повинно виступати його поняття. Саме в ньому зосереджене своєрідне інформаційне

ядро, що є основою для більш детального дослідження того явища, яке стоїть за

відповідним поняттям. Поняття, залежно від способу визначення, стисло відображає

найбільш вагомі для наукового дослідження характеристики явища – його родово-

видову приналежність, суттєві та необхідні ознаки, риси, які дозволяють

відмежувати його від суміжних явищ, тощо. На основі цих даних дослідник має

можливість аналізувати значення та прогнозувати наслідки зовнішнього впливу на

відповідне явище, вивчати його окремі прояви у різних умовах.

Таке надзвичайно важливе значення поняття зумовлює особливі вимоги до

його визначення. Характеристики, які формують поняття повинні бути істотними,

стабільними та стосуватися усіх без винятку проявів відповідного явища. До того

ж, слід мати на увазі, що деякі поняття можуть використовуват

ися у різних галузях

людського знання для позначення дещо відмінних явищ. Системність наукового

знання, як одна з його головних характеристик, вимагає, щоби зміст поняття, яке

використовується у різних галузях науки, незважаючи на притаманні їм

особливості, не був суперечливим.Це стосується і такого міжгалузевого поняття як помилка, котре, крім

юридичних дисциплін, широко використовується у логіці, соціології, психології,

філософії, а такожу багатьох природничих дисциплінах.

Проблема визначення помилки за кримінальним правом ускладнена ще й тим,

що в українській мові існує декілька слів-синонімів помилки, які часто вживаються

у науковій літературі. Це зумовлює необхідність проведення розмежування між

терміном «помилка» та цими поняттями.

Така проблема характерна не лише для української науки. У спеціальній

літературі вказано, що у давньогрецькій, латинській, а пізніше і в англомовній,

франкомовній та інших європейських наукових традиціях також не існувало

усталеного зразка вживання поняття «помилка» та його синонімів [1, с. 9–10].

Міркування про такий стан речей висловлює український філософ Д. Прокопов. Як

зазначає автор, «… вже на рівні первинного пошуку терміну (адже, на відміну від

істини, яка здебільшого однозначно має на увазі «veritas» та «verum», у хиби ми

зустрічаємо надмірну кількість образів та виявів), ми стикаємося з неможливістю

чіткого й однозначного встановлення того, що є хиба. Причому, в даному випадку ми прагнемо віднайти навіть не стільки зміст цього поняття, скільки його звичайну

граматичну форму» [1, с. 10].

Ця думка, якщо взяти до уваги вимогливе ставлення щодо чіткості та

недвозначності наукової термінології, підкреслює важливість розмежування

поняття «помилка» та його синонімів, і визначення місця кожного з них в ієрархії

наукових знань загалом та кримінального права зокрема.

В українській науковій літературі близькими за значенням до слова «помилка»

є слова «омана», «заблудження» («заблуд»), «хиба» тощо. У словниках синонімів

української мови наведено такі синоніми відповідних слів:

1) «омана» (як хибне уявлення) – заблуд [2, с. 262], обман, ілюзія, злуда

[3, с. 66];

2) «помилка» – огріх, прогріх, хиба [4, с. 311], погрішність, похибка, неточність,

упущення, заблуд [5, с. 312];

3) «хиба» – недогляд, недолік, помилка, огріх, похибка [6, с. 444].

Великий тлумачний словник української мови синонімом помилки називає

діалектне слово «омилка», яке вживається, переважно, на Західній Україні [7, с. 842].

Однак, не зважаючи на значну схожість, кожне з цих слів має притаманне лише

для нього семантичне значення. У Словнику української мови наведені, серед інших,

такізначення відповідних слів:

1) «Заблуд» – хибна, помилкова думка, неправильне уявлення; помилка [8, с. 24].

2) «Омана» – 1. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним,

викривленим зображенням її органами чуття; уявний образ чого-небудь, що

помилково сприймається як дійсний. 2. Стан людини, коли вона помилково

сприймає що-небудь уявне за дійсне [9, с. 691].

3) «Помилка» – Неправильність у вчинках, діях і т. ін.; неправильна думка,

хибне уявлення про когось, щось [10, с. 118].

4) «Хиба» – Недогляд, помилка і т. ін. в чому-небудь [11, с. 51].Розкрити зміст терміну «помилка» може допомогти похідне від нього слово

«помилятися», яке має такі значення: 1) допускати неправильність у підрахунках,

написанні слова тощо; недорахуватися якої-небудь суми, недодати чи передати

якусь суму; 2) неправильно робити що-небудь; неправильно думати, викривляючи

істину; створювати неправильну думку про когось; допускати неправильність у

передбаченнях; 3) переплутувати що-небудь з чимсь однорідним або подібним;

одну особу вважати за іншу, подібну чим-небудь до першої [12, с. 119–120].

З аналізу змісту відповідних словників можна зробити декілька висновків. По-

перше, можна говорити про наявність серед проаналізованих слів принаймні двох

синонімічних пар: «омана – заблудження» (позначають помилкові думки,

неправильне уявлення) та «помилка – хиба» (стосуються, передусім, неправиль-

ності у вчинках). Перші два поняття означають стан, у якому перебуває особа, і

який характеризується наявністю у неї неправильних знань або думок про певний

предмет. Два ж наступні поняття стосуються, крім того, ще й тих випадків, коли

такі знання або думки були об’єктивовані через поведінку особи – її дії (в тому

числі слова) або бездіяльність. Цей висновок є надзвичайно цінним для визначення

відповідних кримінально-правових понять, зокрема помилки. По-друге, як зазначає

Т.М. Марітчак, «семантичний аналіз поняття «помилка» дозволяє виділити щонай-

менше дві її ознаки: а) помилка полягає в неправильності, неточності, спотворенні

істини; б) це така неправильність, яка допущена ненавмисно, без певної мети»

[13, с. 30]. 2 ISSN – 0136–8168. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2012. Випуск 56

При дослідженні помилки за кримінальним правом неможливо оминути

увагою наявність значної кількості праць з цієї проблематики, виданих російською

мовою. Враховуючи схожість правових систем України та Російської Федерації,

проігнорувати їх було б неправильно. Однак, перш ніж приступити до розгляду

відповідних наукових праць, слід зробити деякі застереження щодо співвідно-

шення російської та української термінології.

У переважній більшості російськомовних джерел фігурують терміни «ошибка»

та «заблуждение» і саме на їхньому співвідношенні ґрунтується теоретична база

відповідних досліджень [14, с. 33–35; 15, с. 8–12; 16, с. 19–23].

Відповідно до одного з найновіших російсько-українських словників –

словника, випущеного під редакцією проф. В.В. Жайворонка, «заблуждение»

перекладається як помилка, помилкова (хибна, неправильна) думка, помилковий

(хибний, неправильний) погляд, омана [17, с. 258], а «ошибка» – як помилка,

похибка [18, с. 726]. Дещо ширше коло варіантів перекладу пропонує авторитетний

Російсько-український словник, що вийшов за загальною редакцією академіка

А.Ю. Кримського. Відповідно до цього словника, слово «заблуждение» означає

помилку, помилкову (неправдиву) думку, помилковий (неправдивий) шлях, омилення,

зблукання [19, с. 5], а «ошибка» – помилку, омилку, похибку, хибу [20, с. 154].

Наведені варіанти перекладу демонструють, що обидва слова можуть вживатися у

значенні помилки, а це, в свою чергу, може призвести до деякої термінологічної

невизначеності. Однак, на підставі аналізу інших відповідників цих понять, не

вдаючись до більш глибокого з’ясування їхнього змісту, можна ототожнити російське

«заблуждение» з оманою, а «ошибку» – з помилкою. З урахуванням такого принципу

здійснено переклад з російськомовних джерел у цій роботі.

Даючи визначення помилки за кримінальним правом, слід звернути увагу на

трактування помилки, які існують в інших галузях науки. Зокрема, це стосується

філософії, поняття та категорії якої мають загальнонаукове значення. Надто ж,

зважаючи на те, що поняття помилка є предметом філософських досліджень вже не

одну тисячу років. Не маючи змоги в рамках цього дослідження проаналізувати усі

існуючі підходи щодо трактування цього поняття, зупинимося принаймні на

деяких із них. Насамперед, слід звернути увагу на дослідження, які проводилися в

рамках української мовної парадигми та близької до неї російської. Зокрема, практично всі радянські та сучасні російські дослідники звертаються

до праць двох радянських філософів – Ф.А. Селіванова та П.С. Заботіна.

Ф.А. Селіванов визначає оману («заблуждение») як хибну думку чи «сукупність

думок, які суб’єкт вважає істинними», як помилку у відображенні предмета

суб’єктом [21, с. 8–9]. Помилка ж може характеризувати «як відображення, так і

будь-який вчинок, що не відповідає еталону, нормі, алгоритму тощо» [21, с. 9].

П.С. Заботін, погоджуючись із таким розмежуванням, вважав, що «омана – це

уявлення суб’єкта, яке не відповідає об’єкту, обумовлене у кожний конкретний

момент обмеженістю суспільно-історичної практики та знання або абсолютизацією

окремих моментів знання чи об’єкта, яке, в кінцевому результаті, може бути

пояснене такожобмеженістю знання і практики суб’єкта пізнання» [22, с. 75]. Позиція

П.С. Заботіна, який вважає помилку окремою формою прояву омани, зазнала гострої

критики зі сторони того ж таки Ф. А. Селіванова, який звинуватив його у відході від

позиційформальної логіки (більшдетально див.: СеливановФ.А. Поиск ошибочного и

правильного / Ф.А. Селиванов. – Тюмень: ТГУ, 2003. – 196 с.).

Цікавою є позиція Д. Прокопова, який вважає, що «помилка» є одним із етапів

операції мислення (або операцій мислення), що реалізується суб’єктом (курсив наш – Б.М.), вона має випадковий характер і може бути виправлена самим же

суб’єктом або іншим суб’єктом. «Омана» і «заблудження» є станом, в якому

перебуває суб’єкт, і який викликаний впливом на нього чуттів чи є результатом

неправильних операцій мислення. Хибою, на думку цього науковця, є всі ті

«відхилення» від істини та істинного знання, які можуть виникати в процесі

пізнавальної діяльності людини (чи то внаслідок впливу зовнішніх факторів, чи то

за причини специфічної взаємодії пізнавальних спроможностей) [1, с. 11]. Як

бачимо, зміст, який вкладає науковець у поняття помилки, омани та хиби, не

суперечить наведеним вище словниковим статтям.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що в українській науковій літературі

сформувалися доволі усталені моделі вживання слова «помилка» та слів, близьких

до нього за значенням.

Щодо кримінально-правової літератури, то необхідно відзначити наявність

великої кількості визначень помилки, які, проте, мають багато спільного.

Так, В.А. Якушин зазначає, що «помилка – це омана особи стосовно

об’єктивних властивостей суспільно небезпечного діяння, які характеризують його

як злочин. Іншими словами, це омана особи стосовно характеру та ступеня

суспільної небезпеки вчинюваного діяння та його кримінальної протиправності»

[14, с. 35]. Схожу думку висловлює О.І. Рарог, зазначаючи, що помилка – це

«омана особи щодо фактичних обставин, які визначають характер та ступінь

суспільної небезпеки вчинюваного діяння, або щодо юридичної характеристики

діяння» [23, с. 153].На думку І.М. Тяжкової та деяких інших науковців помилка – це «неправильна

оцінка особою, яка вчиняє злочин, своєї поведінки, фактичних обставин вчиненого,

наслідків, умов протиправності та ін.» [24, с. 350].

В. Ф. Кириченко визначив помилку як «неправильне уявлення особи стосовно

суспільної небезпеки вчинюваного нею діяння та щодо тих обставин, які є

істотними для нього, будучи елементами відповідного складу злочину» [25, с. 16].

П.С. Дагель, Д.П. Котов, Б.С. Утевський, Л.М. Кривоченко та інші автори під

помилкою розуміють неправильне уявлення особи про юридичні або фактичні

властивості вчиненого діяння або про його наслідки [26, с. 210; 27, с. 201; 28,

с. 185]. Ю.А. Вапсва пропонує таке визначення помилки – це неправильне

уявлення особи щодо юридичного характеру і фактичних обставин діяння та його

наслідків [29, с. 8]. Більш розгорнуту дефініцію подають автори одного з

підручників із кримінального права України, які визначають помилку як

неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст

свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов’язкові

ознаки у відповідному складізлочину [30, с. 184].

У кримінально-правовій літературі зустрічаються ще й інші, менш поширені

визначення помилки за кримінальним правом. Так, М.Б. Фаткулліна характеризує

помилку як «неправильне знання, отримане під впливом омани особи щодо

фактичних або юридичних обставин вчинюваного нею діяння» [16, с. 24].

Оригінально підійшов до визначення помилки за кримінальним правом російський

дослідник З.Г. Алієв. Він зазначає, що помилка – це «психічне відношення особи

до своєї поведінки та її наслідків, яке має в інтелектуальному та (або) вольовому

моменті ваду, обумовлену оманою щодо положень кримінального закону, які

стосуються злочинності діяння, а також об’єктивних властивостей, що

відносяться до елементів складу злочину, або обставин, які виключають

злочинність діяння» [31]. Такий вигляд мають основні підходи до визначення поняття помилки за

кримінальним правом, які існують у кримінально-правовій науці деяких

пострадянських країн.

Питання помилки за кримінальним правом є актуальним і для інших держав

романо-германської та англо-американської правових сімей. Однак, тамтешні

науковці або взагалі не зосереджуються на визначенні помилки, або ж подають її

загальнонаукове описове визначення. Перший із цих підходів є більш поширеним.

Вчені-криміналісти розглядають, передусім, конкретні сторони діяння, щодо яких

особа може допустити юридично значущу помилку, тобто її об’єкт, а також вплив

помилки на відповідальність особи. Зміст помилки, під яким традиційно розуміють

незнання та неправильне уявлення про юридично значущі ознаки діяння, не є

предметом серйозних наукових обговорень та дискусій [32, с. 27–32; 33, с. 317–

318; 34, с. 171–176]. Тому, відповідь на питання про те, що таке помилка слід

шукати, лише на підставі аналізу всіх інших положень про помилку. У польській

кримінально-правовій літературі помилку прийнято визначати описовим способом.

На думку переважної більшості польських авторів, помилка полягає у

«невідповідності, яка існує між дійсністю та уявленням особи про неї» [35, с. 92;

36, с. 259], «невідповідності між об’єктивною дійсністю та уявленням про неї чи її

відображенням у свідомості суб’єкта» [37, с. 145] тощо. Тобто, практично у всіх

дефініціях поняття помилки за кримінальним правом сформульоване з огляду на її

загальнонаукове розуміння відповідно до кореспондентної теорії істини. Вони

перегукуються із відомим твердженням Томи Аквінського: «Veritas est adaequatio

rei et intellectus» (істиною є відповідність речі та інтелекту) [38, с. 199].

Підсумовуючи викладене вище, можна стверджувати, що в загальних рисах усі

згадані визначення у той чи інший спосіб правильно відображають зміст поняття

помилки. Однак, більшості з них притаманні деякі термінологічні недоліки, які

слід виявити та усунути Оскільки наукова мова висуває жорсткі вимоги щодо термінології, то,

даючи визначення помилки, слід дотримуватися вимог, які стосуються будь-

якого визначення, таких як рівність обох частин визначення (дефінієндума і

дефінієнса); істотність ознак; стислість визначень; неприпустимість незрозумілих

понять; неприпустимість тавтології та уникнення негативних характеристик

[39, с. 51].

Детальний аналіз наведених у спеціальній літературі дефініцій, дозволяє дійти

висновку про те, що можна виділити принаймні дві частини дефінієнса поняття

помилки, з приводу яких серед науковців найчастіше виникають дискусії –

поняття, за допомогою якого розкривається його зміст, та об’єкта (тих сторін

діяння, щодо яких особа може помилятися).

Як можна побачити, більшість визначень помилки побудовано за допомогою

таких мовних конструкцій: омана, неправильне уявлення, неправильна оцінка,

неправильне знання та психічне відношення. Ключову роль при виборі адекватного

відповідника помилки, за допомогою якого можна будувати дефініцію, повинні

відігравати її правові та психологічні особливості. Водночас, слід дотримуватися

вимоги щодо рівності обох частин визначення.

Однак, перш ніж перейти до критики існуючих підходів, слід з’ясувати, на

яких рівнях пізнавальної діяльності може виникнути помилка? У своєму до-

слідженні В.А. Якушин стверджує, що це можливо на різних стадіях пізнавальної

діяльності людини, зокрема, на етапах відчуття, сприйняття, уявлення та ін-

терпретації (оцінки) [14, с. 36–39], тобто як під час отримання інформації органами чуття людини, так і в процесі її аналізу. Слід погодитися з тим, що такий підхід є

досить обґрунтованим і не повинен викликати суттєвих застережень.

Першим зі згаданих є досить поширений у кримінально-правовій науці,

передусім російській, спосіб визначення помилки за допомогою терміну «омана».

Цей підхід було піддано критиці у дослідженні Ю.А. Вапсви, який вважає, що

«помилка» і «омана» не є тотожними поняттями. Опираючись на дослідження вже

згаданого Ф.А. Селіванова, він зазначає, що «помилка – це неправильність в

уявленні людини щодо скоєного з самого початку. Омана ж – неправильна думка

(висновок), яка (який) деякий час сприймається її носієм за істину» [29, с. 8]. Тому

дослідник робить висновок, що «визначення помилки не можна давати,

використовуючи поняття омани, через те, що їх співвідношення між собою

спирається на правило, відповідно до якого кожна омана – помилка, але не кожна

помилка – завжди омана. Тобто помилка – це родове поняття по відношенню до

омани» [29, с. 8].

З таким підходом важко погодитися. Хоча він має певне значення для

філософського аналізу помилки, але його не можна брати за основу при розгляді

помилки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Для кримінального

права суттєвим є не просто усвідомлення чи не усвідомлення особою помилковості

свого діяння загалом, а ставлення до нього на момент його вчинення.

Крім того, такий спосіб визначення не узгоджується з результатами аналізу

відповідних словникових статей, який було проведено вище. З цього аналізу

зрозуміло, що омана – це неточність у думках, що не є об’єктивованою у

конкретних актах поведінки, а помилка – така неточність, яка знайшла своє

втілення у певних діях або бездіяльності суб’єкта. Таким чином омана може бути

причиною помилки. Це, однак, відбувається не у всіх випадках, а лише стосовно

тих помилок, які виникають на раціональному рівні пізнання. Таке розуміння

співвідношення помилки та омани знайшло підтримку багатьох науковців. Так А.Б. Лисюткін зазначає, що «омана є необхідною умовою для настання помилки як

події. Омана – причина і передумова, а помилка наслідок» [40, с. 79].

В.І. Колодяжний вказує, що «омана – це потенційна, можлива помилка. А помилка –

це омана у реалізованій дійсності» [41, с. 111].

Як вже було сказано, існують підстави для того, щоб говорити про наявність в

українській мові синонімічних пар «омана – заблудження» та «помилка – хиба»,

які мають дещо відмінне значення. З цього випливає, що слово «хиба» (як і близькі

до нього слова «неправильність», «похибка» та ін.) краще відповідає значенню

слова «помилка», тому правильніше застосовувати для визначення помилки за

кримінальним правом саме його.

В.А. Якушин, зі свого боку, піддав критиці спроби визначити помилку як

неправильне уявлення або неправильну оцінку. Застереження щодо помилки як

неправильної оцінки можна вважати цілком справедливим, оскільки таке

формулювання аж ніяк не вичерпує усієї сукупності помилок, які можуть вплинути

на поведінку особи, а точніше, як зазначає, В.А. Якушин, не охоплює помилок

чуттєвого рівня [14, с. 34]. Таким чином, неправильна оцінка є поняттям, вужчим

за змістом, аніж поняття помилки, і не може використовуватися для визначення

останнього.

Аналогічно науковець критикує визначення помилки як неправильного

уявлення, яке, на його думку, не враховує помилок раціонального рівня. Однак із

такою думкою навряд чи слід беззастережно погоджуватися. Справді, у теорії

пізнання прийнято виділяти уявлення як один із елементів його структури [42,с. 314]. Проте це слово має і інші значення, зокрема більш загальновживані.

Відповідно до Словника української мови уявлення – це, з-поміж усього іншого,

розуміння чого-небудь, знання чого-небудь, яке ґрунтується на досвіді, одержаних

відомостях, якихось даних і тощо [38, с. 545]. Тобто, це слово вживається у

широкому та вузькому значеннях, причому останнє використовується лише в

деяких наукових дисциплінах. На відміну від неправильної оцінки, неправильне

уявлення, якщо взяти до уваги його широке значення, охоплює помилки і на рівні

чуттів, і на рівні мислення, тому його використання при визначенні помилки є

цілком коректним.

З приводу запропонованого М.Б. Фаткулліною способу визначення помилки за

допомогою словосполучення «неправильне знання» слід зазначити, що у своєму

дослідженні автор не наводить якихось вагомих аргументів на користь саме такого

формулювання. Відповідно до Словника української мови слово «знання» може

вживатися у значенні «обізнаність у чому-небудь, наявність відомостей про кого-,

що-небудь» [44, с. 641], тобто як синонім слів інформація, відомості та ін. Такий

підхід видається вразливим для критики, оскільки, в такому разі, знання, так само,

як і неправильна оцінка, не охоплює всі ті рівні розумової діяльності людини, на

яких може виникнути помилка. Такі знання – це зафіксовані у пам’яті людини

відомості, а помилка, як вже неодноразово було сказано, може виникнути як на

чуттєвому рівні, так і під час давання оцінок та формулювання висновків на

підставі наявних знань. До того ж, загальновідомо, що особа може робити

помилкові висновки на основі достовірних знань. Тому не можна визначати

помилку як неправильнізнання, бо це поняття є значно вужчим за змістом.

Досить суперечливим видається визначення помилки як психічного

відношення, яке має в інтелектуальному та (або) вольовому моменті ваду, що

наводиться у дисертаціях З.Г. Алієва та А.А. Кочеткова. Такий підхід не

узгоджується з усталеними в доктрині кримінального права підходами, оскільки

фактично зводить помилку до різновиду вини. Можна вести мову про те, що

помилка є невід’ємною частиною психічного відношення особи до дійсності в

момент вчинення діяння. Але твердження про те, що помилка є якимось окремим

видом такого відношення, є досить спірним. Тому зазначена позиція потребує,

щонайменше, серйозного обґрунтування. Отже, з усіх визначень, які зустрічаються у кримінально-правовій літературі,

найбільш коректно побудовані ті, в яких зміст поняття помилки розкривається за

допомогою слів «хиба» або «неправильне (хибне) уявлення». Однак, цього ще

недостатньо для того, щоб дати повне визначення помилки. Наступним етапом

формулювання її дефініції є з’ясування її об’єкта.

Слід зазначити, що об’єкт помилки викликає серед науковців не менше

розбіжностей, аніж пошук її адекватного відповідника. У спеціальній літературі

можна зустріти різні підходи до його розуміння. Відповідно до найбільш

поширених із них, об’єкт суб’єктивної помилки за кримінальним правом формують

такі сторони суспільно небезпечного діяння: а) суспільна небезпека та елементи

складу злочину (В.Ф. Кириченко); б) юридичні і фактичні властивості та наслідки

діяння (П.С. Дагель, Д.П. Котов, В.Я. Тацій, Б.С. Утевський, Ю.А. Вапсва,

М.Б. Фаткулліна та ін.); в) юридичне значення та фактичний зміст діяння

(П.С. Матишевський та ін.); г) поведінка, її наслідки або фактичні обставини

вчиненого (І.Г. Філановський); ґ) характер та ступінь суспільної небезпеки та

кримінальна протиправність діяння (В.А. Якушин, О.І. Рарог); д) об’єктивні та

суб’єктивні ознаки, які характеризують діяння як злочинне (Л.І. Коптякова).Хоча, якщо детально проаналізувати більшість визначень, то між ними можна

провести чимало паралелей. Зокрема, є всі підстави для ототожнення понять

«фактичні обставини (властивості) діяння» та «характер і ступінь суспільної

небезпеки діяння», яке використовує В.А. Якушин, оскільки аналіз відповідних

робіт вказує на те, що автори вкладають у них практично однаковий зміст. Те саме

можна сказати і про поняття «юридичні властивості діяння» та «кримінальна

протиправність діяння». Однак, у сучасній кримінально-правовій літературі більш

поширеним є вживання термінів «фактичні обставини» та «юридичні властивості»,

які є чіткішими з логічної точки зору, бо окремо розглядають явища об’єктивної

дійсності, які безпосередньо пов’язані із вчиненням суспільно небезпечного діяння,

та юридичні особливості цього діяння. Причому, юридично найбільш грамотно

побудованими видаються формулювання «фактичні обставини», «фактичний

зміст», а також «юридичні властивості» та «юридичне значення», які краще

відображають особливості відповідних сторін діяння.

Слід звернути увагу на те, що В. Ф. Кириченко надав поняттю «помилка щодо

суспільної небезпеки діяння» зовсім інший зміст, ніж В. А. Якушин. На його

думку, така помилка «пов’язана з неправильною оцінкою суспільної небезпеки

діяння, яка ґрунтується на сукупності всіх фактичних обставин, що є елементами

складу злочину» [25, с. 21] і охоплює, зокрема, уявні злочини та помилку у праві.

Водночас, його «помилка в елементах складу злочину» відповідає «фактичним

ознакам складу злочину» інших авторів.Виокремлення наслідків діяння в окрему групу, як це роблять деякі автори,

видається недоцільним. Це може спричинити термінологічну плутанину, оскільки

поняття «наслідки злочину» та «суспільно небезпечні наслідки діяння» мають

різний кримінально-правовий зміст. Далеко не всі наслідки злочину мають

кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки діяння, як

складова частина об’єктивної сторони складу злочину, охоплюються поняттям

«фактичні обставини вчиненого». Тому, виокремлення наслідків діяння як

окремого об’єкта суб’єктивної помилки є недоцільним і лише призводить до

порушення принципу стислості (економії) визначення, який ґрунтується на

правилах «бритви Оккама».

З цих же міркувань не є науково виваженою пропозиція виділяти серед

об’єктів помилки поведінку особи. Крім того, для науки кримінального права має

значення виключно суб’єктивна помилка особи щодо ознак складу злочину. А

термін «поведінка» частково перетинається з суспільно-небезпечним діянням як

ознакою об’єктивної сторони складу злочину, але може охоплювати і ті сторони

людської діяльності, які не мають суттєвого значення для вирішення питання про

кримінальну відповідальність особи.

Не можна погодитися із тими підходами, які під об’єктом помилки розуміють

об’єктивні та суб’єктивні ознаки, які характеризують діяння як злочинне.

Помилятися можна лише з приводу об’єктивних, незалежних від волі суб’єкта

ознак. Важко змоделювати ситуацію, коли особа, вчиняючи суспільно небезпечне

діяння, добросовісно помиляється щодо наявності або відсутності у неї таких

юридично значущих характеристик як вік, з якого настає кримінальна

відповідальність, службове становище, а тим більше ознак суб’єктивної сторони

складу злочину, які є невід’ємною частиною свідомо-вольових процесів, що

відбуваються у її голові. Вона може помилятися, у випадку вчинення діяння

групою осіб, щодо відповідних ознак складу злочину, які стосуються інших

співучасників. Однак, в такому разі, навіть ознаки суб’єкта та суб’єктивної сторони складу злочину будуть для неї об’єктивними, а не суб’єктивними, оскільки існують

незалежно від її волі та свідомості.

Таким чином, можна стверджувати, що об’єкт помилки за кримінальним

правом становлять юридичні властивості (юридичне значення) та фактичні

обставини (фактичний зміст) суспільно небезпечного діяння. Особливо слід на-

голосити ще й на тому, що об’єктом помилки можуть бути не будь-які, а лише

юридично значущі фактичні обставини (юридичні властивості апріорі є такими).

Причому, особа може мати помилкове уявлення стосовно або фактичних обставин,

або юридичних властивостей, або фактичних обставин та юридичних властивостей

разом. Також слід зазначити, що мова йде про ставлення до відповідних сторін

діяння не загалом, а виключно у момент його вчинення.

На підставі аналізу всього викладеного вище, можна визначити помилку як

хибне уявлення особи про юридичні властивості та (або) юридично значущі

фактичні обставини вчинюваного нею діяння.

Таким чином, можна стверджувати, що у кримінально-правовій літературі

існує велика кількість підходів до визначення помилки за кримінальним правом. У

більшості визначень існує принаймні дві групи ознак, з приводу яких виникають

дискусії. По-перше, це вибір поняття, за допомогою якого дається визначення

помилки. Він зумовлений природою помилки як правового та психологічного

феномена, хоча не всі автори суворо дотримуються цієї залежності. По-друге,

розбіжності виникають навколо об’єкта помилки, який формують об’єктивні

сторони суспільно небезпечного діяння, які мають кримінально-правове значення.

Критичний аналіз цих розбіжностей на підставі дослідження філологічної,

філософської та правової літератури дозволяє виділити з-поміж них ті, які є

змістовно найбільш коректними та несуперечливими. На їх основі будується

визначення помилки за кримінальним правом, запропоноване у цій роботі.

Список використаної літератури

1. Прокопов Д.Є. Інтерпретація хиби в європейській філософії XVII – середини XVIII

століть : монографія / Денис Прокопов. – К. : Вид. ПАРАПАН, 2008. – 428 с.

2. Омана // Караванський С. Практичний словник синонімів української мови / Святослав

Караванський. – 2-ге вид., доповн. й опрацьоване. – К. : Українська книга, 2000. –

480 с.

3. Омана // Словник синонімів української мови : в 2 т. / [А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк,

С.І. Головащук та ін.]. – Т. 2 (О–Я) – К. : Наукова думка, 2006. – 960 с. – (Словники

України).

4. Помилка // Караванський С. Практичний словник синонімів української мови /

Святослав Караванський. – 2-ге вид., доповн. й опрацьоване. – К. : Українська книга,

2000. – 480 с.

5. Помилка // Словник синонімів української мови : в 2 т. / [А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк,

С.І. Головащук та ін.]. – Т. 2 (О–Я) – К. : Наукова думка, 2006. – 960 с. – (Словники

України).

6. Хиба // Караванський С. Практичний словник синонімів української мови /

Святослав Караванський. – 2-ге вид., доповн. й опрацьоване. – К. : Українська книга,

2000. – 480 с.

7. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [В.Т. Бусел,

М.Д. Василега-Дерибас, О.В. Дмитрієв та ін.] ; уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К. ;

Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

8. Заблуд // Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І.К. Білодід (голова),

А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін.] ; редактори тому Г.М. Гнатюк, Т.К. Черторизька. –

Том 3 (З). – К. : Наукова думка, 1972. – 744 с.

9. Омана // Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І.К. Білодід (голова),

Бурячок А.А., Винник В.О. та ін.] ; редактори тому В.О. Винник, Л.А. Юрчук. – Том 5

(Н-О). – К. : Наукова думка, 1974. – 840 с.

10. Помилка // Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І.К. Білодід (голова),

А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін.]. – Том 7 (Поїхати-Приробляти). – К. : Наукова

думка, 1977. – 840 с.

11. Хиба // Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І.К. Білодід (голова),

А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін.] ; редактор тому С.І. Головащук. – Том 11 (Х-Ь). – К. :

Наукова думка, 1980. – 700 с.

12. Помилятися // Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І.К. Білодід (голова),

А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін.]. – Т. 7 (Поїхати-Приробляти). – К. : Наукова думка,

1977. – 840 с.

13. Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів : монографія / Т.М. Марітчак. – К. :

Атіка, 2004. – 188 с.

14. Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение / В.А. Якушин. – Казань : Изд-

во Казанского ун-та, 1988. – 128 с.

15. Якушин В.А. Ошибка в уголовном праве и ее влияние на пределы субъективного

вменения (теоретические аспекты) / В.А. Якушин, В.В. Назаров. – Ульяновск : УлГУ,

1997. – 62 с.

16. Фаткуллина М.Б. Юридические и фактические ошибки в уголовном праве: проблемы

квалификации : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Маргарита Борисовна

Фаткуллина. – Екатеринбург, 2001. – 199 с.

17. Заблуждение // Російсько-український словник / [І.О. Анніна, Г.Н. Горюшина,

І.С. Гнатюк та ін.] ; за ред. В.В. Жайворонка. – К. : Абрис, 2003. – 1424 с.

18. Ошибка // Російсько-український словник / [І.О. Анніна, Г.Н. Горюшина, І.С. Гнатюк

та ін.] ; за ред. В.В. Жайворонка. – К. : Абрис, 2003. – 1424 с.

19. Заблуждение // Російсько-український словник : в 4 т. / [В.М. Ганцов, Г.К. Голоскевич,

М.М. Грінченкова] ; гол. ред. А.Е. Кримський. – Т. 2 (З–Н). – К. : «Червоний шлях»;

Харків : ДВУ, 1929–1933. – 1037 с.

20. Ошибка // Російсько-український словник : в 4 т. / [В.М. Ганцов, Г.К. Голоскевич,

М.М. Грінченкова] ; гол. ред. А.Е. Кримський. – Т. 3 (О–П). – К. : «Червоний шлях» ;

Харків : ДВУ, 1927–1928. – 653 с.

21. Селиванов В.Ф. Истина и заблуждение / В.Ф. Селиванов. – М. : Политиздат, 1972. –

96 с. – (Философская библиотечка для юношества).

22. Заботин П.С. Преодоление заблуждения в научном познании / П.С. Заботин. – М. :

Мысль, 1979. – 191 с.

23. Уголовное право России : Общая часть / [В.С. Комиссаров, Н.А. Лопашенко,

А.В. Наумов и др.] ; под. ред. А.И. Рарога. – 3-е изд., с изм. и доп. – М. : Эксмо, – 496 с. –

(Российское юридическое образование).

24. Курс уголовного права : в 5-ти томах : Общая часть : учебник для вузов / [Г.Н. Борзенков,

В.С. Комиссаров, Н.Е. Крылова и др.] ; под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М. :

ИКД «Зерцало-М», 2002. –

Том 1 : Учение о преступлении. 2002. – 624 с.

25. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву / В.Ф. Кириченко. –

М. : Изд-во АН СССР, 1952. – 96 с.

26. Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель,

Д.П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 241 с.

27. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве / Б.С. Утевский. – М. : Гос. изд-во

юрид. лит., 1950. – 320 с.

28. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін,

В.І. Борисов та ін.] ; за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид.,

перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.

29. ВапсваЮ.А. Помилка у змісті суб’єктивної сторони складу злочину : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та

кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю.А. Вапсва. – Харків, 2000. – 19 с.

30. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина : підручник для студ. юрид. вузів іфак. ; за ред.

П.С. Матишивського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К. : ЮрінкомІнтер, 1997. – 512 с.

31. Алиев З.Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта

преступления, и ее уголовно-правовое значение: автореф. дисс. на соиск. уч. степени

канд. юрид. наук. : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-

исполнительное право» / З.Г. Алиев. – М., 2007. – [Цит. 2011, 14 мая]. – [Электронный

ресурс]. – Режим доступа : http://www.iile.ru/library/ autoreferat/ar019.rtf

32. Sliedregt, Elies van. Defences in international criminal law / Elies van Sliedregt //

«Convergence of Criminal Justice Systems: Building Bridges Bridging the Gap» : materials

of the 17th International Conference, 25 August 2003 / The International Society For The

Reform Of Criminal Law. – Hague, 2003. – P. 1–44.

33. Oxford Dictionary of Law / Edited by Elizabeth A. Martin. – Fifth edition. – Oxford : Oxford

University Press, 2003. – 552 p.

34. Жалинский А.Э. Современное немецкое уголовное право / А.Э. Жалинский. – М. : ТК

Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 560 с.

35. Rejman G. Prawo karne materialne : Część I – Ogólna / Genowefa Rejman. – Warszawa :

Uniwersytet Warszawski, 1961. – 150 s

36. Buchała K. Polskie prawo karne / Kazimierz Buchała, Andrzej Zoll. – Warszawa :

Wydawnictwa Prawnicze PWN, 1995. – 492 s.

37. Marek A. Prawo karne : Część ogólna / Andrzej Marek. – Bydgoszcz : Branta, 1992. – 376 s.

38. Хофмайстер Х. Что значит мыслить философски / Хаймо Хофмайстер. – пер. с нем. ;

отв. ред. А. Б. Рукавишников, Д. Н. Разеев. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. –

448 с. – (Профессорская библиотека).

39. Пузиков П.Д. Понятия и их определения / П.Д. Пузиков. – Минск : Наука и техника,

1970. – 71 с.

40. Лисюткин А.Б. Проблема юридической формализации категории «ошибки» /

А.Б. Лисюткин // Вопросы государства и права. – 1998. – № 1 (10). – С. 72–79.

41. Колодяжный В.И. Логико-гносеологические основания ошибок в процессе научного

познания / В.И. Колодяжный / Принципы диалектической логики : матер. постоянно

действующего симпозиума. – М., 1982. – С. 104–114.

42. Причепій Є.М. Філософія : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Є.М. Причепій,

А.М. Черній, Л.А. Чекаль. – 2-ге, вид. випр., доп. – К. : Академвидав, 2007. – 592 с.

(Альма-матер).

43. Уявлення // Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І.К. Білодід (голова), А.А.

Бурячок, В.О. Винник та ін.] ; редактори тому А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк. –

Т. 10 (Т-Ф). – К. : Наукова думка, 1979. – 660 с.

44. Знання // Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І.К. Білодід (голова),

А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін.]; редактори тому Г.М. Гнатюк, Т.К. Черторизька. –

Т. 3 (З). – К. : Наукова думка, 1972. – 744 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук