Головна

ПРОЦЕДУРНІ ГАРАНТІЇ ЗВЕРНЕННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Г. Чернявська


УДК 349.3

ПРОЦЕДУРНІ ГАРАНТІЇ

ЗВЕРНЕННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ

СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Г. Чернявська

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

У статті проаналізовано процедурні гарантії звернення за призначенням видів

соціального забезпечення. Автор звертає увагу на недосконалість їх правового

регулювання, а також пропонує власне вирішення проблемних питань.

Ключові слова: процедурні гарантії звернення фізичних осіб за призначенням

соціального забезпечення, реалізація права на соціальне забезпечення.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими

науковими чи практичними завданнями. Україна проголосила себе соціальною

державою, сутність якої розкрито у соціальних правах, передбачених Розділом ІІ

Основного закону. Серед них і право на соціальне забезпечення, закріплене у ст. 46

Конституції України.

Ознакою правової держави, яка будує громадянське суспільство, є не лише

закріплення права людини на соціальне забезпечення, а й створення ефективного

механізму його реалізації. Здійснення зазначеного вище права неможливе без

звернення правоможної особи. А відтак, важливим є наявність законодавчо

закріплених ефективних гарантій звернення за призначенням соціального

забезпечення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення цієї

проблеми і на які спирається автор, виділення невиріше

них раніше частин

загальної проблеми. Проблема юридичних гарантій прав людини завжди була

центральною у правовій науці. Про це свідчить чимало наукових праць вітчиз-

няних (П.М. Рабінович [21], А.М. Колодій, А.Ю. Олійник [9], О.А. Михайлюк [12],

О.В. Пушкіна [20], І.Й. Магновський [11], В.М. Андріїв [1] та ін.) та зарубіжних

вчених (Н.В. Вітрук [3], Н.А. Баієва [2], А.В. Лошкарьов [10] та ін.).

У сфері пенсійного забезпечення юридичні гарантії були предметом наукового

дослідження О.В. Чупрової [23, с. 111]. Процедурні гарантії права людини на соціальний захист на стадіях звернення

за призначенням, призначення, перерахунку, виплати (надання) конкретного виду

соціального захисту та оскарження дій компетентних органів, посадових осіб і

відновлення порушеного права в адміністративному порядку досліджувала вчена

В.А. Рудик [22, с. 117–133].

Водночас, зазначені вище наукові праці не охоплюють всіх процедурних

гарантій звернення за призначенням соціального забезпечення, закріплених чинним

законодавством. Окрім того, розвиток концепції прав людини, визначення їх

пріоритетності для правової держави потребують постійного перегляду та

вдосконалення юридичногомеханізму їх гарантування.

Вище наведені аргументи свідчать про актуальність обраної тематики науко-

вого дослідження. Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є

виділення на основі ґрунтовного аналізу чинного законодавства процедурних

гарантій звернення фізичних осіб за призначенням різних видів соціального

забезпечення, з’ясування прогалин у їх законодавчому встановленні, а також

наведення пропозицій щодо удосконалення правового регулювання.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отри-

маних наукових результатів.

Узагальнюючи позиції вчених-правників [9, с. 10; 10, с. 11; 11, с. 9] щодо

визначення процедурних гарантій, можна виділити такі їх ознаки: 1) вони

закріплені нормами права; 2) визначають порядок надання людині конкретного

виду соціального забезпечення.

Враховуючи нормативний характер процедурних гарантій та проаналізувавши

чинне законодавство, яке регулює порядок призначення видів соціального

забезпечення, ми дійшли висновку, що можна виділити такі процедурні гарантії

звернення за його призначенням.

Насамперед, це встановлення у нормативно-правових актах правовизна-

чальних та правообмежувальних строків. До першого виду належать строки

звернення за призначенням соціального забезпечення. Наприклад, законодавством

передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-

який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до

досягнення пенсійного віку [16].Для правовизначальних строків важливе значення має законодавче закріп-

лення «дня звернення», оскільки це впливає на визначення моменту, з якого

призначається конкретний вид соціального забезпечення. Так, згідно з п. 5 Порядку

подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій

відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне

страхування» днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що

призначає пенсію, заяви про призначення пенсії [16].

Прикладом строку, що обмежує можливість реалізації права на соціальне

забезпечення в часі, є строк, протягом якого можна звернутися за призначенням

допомоги при народженні дитини. Зокрема, згідно зі ст. 11 Закону України «Про

державну допомогу сім’ям з дітьми» допомогау при народженні дитини

призначають за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж

дванадцять місяців від дня народження дитини [4].

Іншим видом правообмежувальних строків є строк, який обмежує можливість

призначення соціального забезпечення від моменту первинного звернення.

Наприклад, законодавством встановлено тримісячний строк для подання додаткових

документів, необхідних для призначення пенсіїзмоменту звернення [16].

Проаналізувавши чинне законодавство, ми з’ясували, що недоліком правового

регулювання, який має безпосередній вплив на ефективність процедурних гарантій

звернення за призначенням соціального забезпечення, є неналежне визначення

строків. Зокрема, основний масив нормативно-правових актів, що регулюють

процедуру звернення за призначенням соціального забезпечення, не містить

вказівки на те, які саме дні необхідно брати до уваги: календарні чи робочі.

Наприклад, відповідно до п. 35 Порядку подання та оформлення документів для

призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про

загальнообов’язкове державне соціальне страхування» посадова особа у 10-денний

термін від дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні

документи і направляє їх до органу, що призначає пенсію [16].З метою підвищення ефективності процедурних гарантій звернення за при-

значенням соціального забезпечення пропонуємо обчислювати строки-дні у робочих

днях. Така пропозиція зумовлена наступними аргументами. По-перше, це пов’язано з

тим, що більшість із них встановлено для зобов’язаних суб’єктів, тобто тих, які

сприяють у призначенні або призначають соціальне забезпечення. По-друге, останні

(суб’єкти – авт.), зазвичай, є органами, в тому числі державними, для яких законо-

давством або роботодавцем встановлено робочі та неробочі дні. У такому випадку

визначення строків календарними днями зменшує фактичну кількість днів, протягом

яких зазначені суб’єкти повинні виконати свої зобов’язання у сфері соціального

забезпечення. Внаслідок цього процедурні гарантії-строки стаютьменшефективними.

Не менш важливою процедурною гарантією звернення за призначенням

соціального забезпечення, на нашу думку, є встановлення способу звернення.

Законодавство визначає такі три способи: 1) безпосереднє звернення за

призначенням соціального забезпечення; 2) використання послуг поштового зв’язку;

3) подання документів через уповноважену особу.

Переважно законодавством передбачено безпосереднє звернення за призначен-

ням соціального забезпечення. Наприклад, допомога із безробіття призначається на

підставі особистої заяви безробітного за пред’явленням паспорта чи іншого

документа, що посвідчує особу [13, п. 6.2]. Можливість скористатися послугами поштового зв’язку передбачена законодав-

ством при зверненні за призначенням пенсії [16, п. 5]. Ця гарантія є особливо

актуальною для людей, які не можуть звернутися безпосередньо в орган, що

призначає соціальне забезпечення.

Окрім вищенаведених способів звернення, законодавством передбачена ще й

можливість подання документів про призначення окремих видів соціального

забезпечення через уповноваженого суб’єкта, який сприяє в призначенні соціального

забезпечення. Наприклад, у сфері пенсійного забезпечення таким є роботодавець.

Так, відповідно до п. 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення

(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове

державне соціальне страхування» заява про призначення пенсії працюючим

громадянам і членам їхніх сімей (у зв’язку з втратою годувальника) подається до

управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах через

уповноважену особу підприємства, установи, організації [16].

Варто звернути увагу, що законодавством передбачено важливу гарантію –

встановлення десятиденного строку підготовки роботодавцем пакета документів

для призначення пенсії та надіслання в орган, що її призначає [16, п. 35].

Поряд із цими гарантіями пропонуємо закріпити ще й ознайомлення

роботодавцем працівника із сформованою пенсійною справою перед її відправ-

ленням до органу, який призначає пенсію. На нашу думку, цим одночасно можна

буде забезпечити: 1) обізнаність працівника із вмістом справи; 2) виявлення

відсутніх у ній документів; 3) попередження необґрунтованої відмови у

призначенні пенсії.

Іншим прикладом подання документів про призначення соціального забезпе-

чення через уповноважену особу є надання одноразової допомоги або щомісячної

грошової допомоги потерпілим від нещасного випадку на виробництві. Зокрема,

законодавством встановлено обов’язок страхового експерта робочого органу

виконавчої дирекції Фонду отримувати та подавати документи, необхідні для

призначення зазначених вище допомог у разі, якщо потерпілий за станом здоров’я

чи зінших причин не може їх одержати [17, п. 3.2]. Ще однією важливою процедурною гарантією, яку ми вважаємо за доцільне

виділити, є визначення місця звернення за призначенням соціального забезпечення

чи, інакше кажучи, органу, до територіальної юрисдикції якого належить розгляд

документів та прийняття рішення про призначення соціального забезпечення.

Проте це питання чітко не врегульовано чинним законодавством. Так, наприклад,

пунктами 1.4, 2.8 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових

виплат встановлено, що застрахований повинен самостійно подати заяву про

призначення страхової виплати у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та

інші документи, визначені у п. 2.8 цього документа [17]. При цьому даний

нормативно-правовий акт не визначає, до якого саме робочого органу виконавчої

дирекції Фонду має право звернутися потерпілий, який є добровільно застрахо-

ваним. Аналогічно законодавством не визначено, в який орган Пенсійного фонду

повинна звернутися особа, яка поховала померлого пенсіонера, щоб отримати

допомогу на поховання.

Зважаючи на пріоритетність прав та свобод людини і громадянина для

правової держави, а також враховуючи, що відповідно до ст. 3 Основного закону

людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, вважаємо, що

чинним законодавством необхідно чітко визначити орган та його територіальні

повноваження щодо призначення соціальних виплат. Також, на наш погляд,

доцільним є законодавче закріплення права вибору місця звернення. Наприклад,

для отримання соціального забезпечення з огляду на нещасний випадок на

виробництві або професійне захворювання заявник повинен мати право звернутися

до органу, що призначає виплати, за місцем настання такого нещасного випадку

або за місцем свого проживання. Аналогічно, призначення пенсії у зв’язку з

втратою годувальника може відбуватися або за місцем проживання правоможної

особи, або за місцем проживання померлого годувальника.Застрахована особа може звернутися за призначенням допомоги у зв’язку з

тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами як за основним місцем

роботи, так іза сумісництвом [6, ч. 1 ст. 50].

Чинним законодавством визначено місце звернення за призначенням соціаль-

ного забезпечення для застрахованих осіб, роботодавця яких ліквідовано

(реорганізовано). Зокрема, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 50 Закону України «Про

загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою

непрацездатністю та витратами, зумовленими похованням» у разі ліквідації

(реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за

страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), виплачується

застрахованим особам їх правонаступником, а в разі відсутності правонаступника –

виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем здійснення обліку ліквідованого

підприємства, установи, організації як страхувальника [6].

Ще однією процедурною гарантією, яку, на нашу думку, варто виділити, є

законодавче визначення вичерпного переліку документів, які необхідно подати в

разі звернення для призначення соціального забезпечення. Ефективність такої

гарантії підвищиться, якщо перелік буде не лише чітким і вичерпним, а й

мінімальним (коли від заявника вимагатиметься подання тільки тих документів, які

неможливо отримати іншим способом).

Практична ситуація виглядає дещо по-іншому. Так, на підставі змісту п. 2.8.

Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат робимо

висновок, що для отримання допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю

внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання добровільно застрахована особа повинна подати до Фонду, окрім листка

непрацездатності, акти, які складаються за результатами розслідування нещасного

випадку або професійного захворювання, та розрахункові документи про сплату

внесків за розрахунковий період [17, п. 2.8].

Ми вважаємо, що для спрощення процедури звернення за призначенням вказаної

вище страхової виплати необхідно скоротити перелік документів, які подають

добровільно застраховані особи. На нашу думку, потрібно вилучити з нього акти, що

складаються за результатами розслідування нещасного випадку та професійного

захворювання, оскільки їх примірники є у робочому органі виконавчої дирекції Фонду

і за місцем настання нещасного випадку, і за місцем взяття добровільного

застрахованого на облік платників єдиного внеску [15, п. 12, 13, 24, 42].

Окрім листка непрацездатності, актів, що складаються за результатами

розслідування нещасного випадку, професійного захворювання, добровільно

застрахована особа також повинна подати до робочого органу виконавчої дирекції

Фонду розрахункові документи про сплату страхових внесків за розрахунковий

період [17, п. 2.8]. Вважаємо, що з метою оптимізації процедури звернення за

призначенням допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю витребовувати

зазначений документ у потерпілого не потрібно. Адже інформацію про сплату

єдиного внеску робочий орган виконавчої дирекції Фонду може отримати від

Пенсійного фонду України шляхом надання з Державного реєстру загально-

обов’язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей

про застрахованих осіб. Такий висновок ґрунтується на аналізі статей 14, 20 Закону

України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування» [8].У ч. 1 Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від

нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання зазначено, що

факт наявності нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання

засвідчується документами, передбаченими Положенням про розслідування та

облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в

установах і організаціях [14]. Насамперед, варто зазначити, що законодавчий акт,

на який міститься посилання у Порядку, втратив свою чинність. А тому

пропонуємо замінити його на чинний Порядок розслідування та ведення обліку

нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Повертаючись до аналізу такої процедурної гарантії звернення за призна-

ченням соціального забезпечення, як перелік документів, варто зазначити, що ні в

Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили

втрату працездатності», ні в Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті

потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворю-

вання не зазначено, чи необхідно подавати документи, які підтверджують факт

нещасного випадку або професійного захворювання, для отримання відшкодування

витрат на поховання потерпілого. Ми вважаємо, що такої доцільності немає,

оскільки ними є акти, які складаються за результатами розслідування нещасного

випадку та професійного захворювання. А затверджені примірники останніх, своєю

чергою, надсилаються робочим органам виконавчої дирекції Фонду відповідно до

пунктів 22, 23, 24, 56 та 57 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних

випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві [15].

Варто зазначити, що у законодавстві є певні недоліки у врегулюванні питання

переліку документів, необхідних для призначення соціального забезпечення.Наприклад, зі змісту ст. 53 Закону України «Про загальнообов’язкове державне

пенсійне страхування» випливає, що допомога на поховання виплачується саме

особам, які здійснили поховання [7]. Однак ні законом, ні порядком подання та

оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до

Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не

потрібно подавати документи, які б підтверджували факт здійснення поховання

пенсіонера. Ми вважаємо, що їх необхідно витребовувати, оскільки це сприятиме

уникненню зловживань зі сторони осіб, що звертаються за призначенням

допомоги, але фактично не несли витрат на поховання. Окрім того, такий спосіб

отримання є єдиноможливим.

На нашу думку, наступною процедурною гарантією, яка забезпечує ефективність

звернення за призначенням соціального забезпечення, є підтвердження факту

звернення, яке здійснюється шляхом реєстрації заяв та документів, поданих для

призначення соціального забезпечення, а також надання розписки про їх отримання.

Такими діями громадянам гарантується можливість самостійного визначення початку

та закінчення строку для прийняття рішення про призначення соціального

забезпечення. Прикладом вищенаведеної гарантії є необхідність реєстрації заяв про

призначення пенсії в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію

[16, абз. 3 п. 37]. У сфері пенсійного забезпечення законодавством також закріплено обов’язок

зобов’язаного суб’єкта прийняти заяву про призначення пенсії і без наявності всіх

необхідних документів. Цей висновок випливає із пунктів 5, 37 Порядку подання

та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до

Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [16].

Ще однією важливою процедурною гарантією звернення за призначенням

пенсії є законодавче закріплення обов’язку зобов’язаного суб’єкта повідомити

заявника про необхідність подання додаткових документів. Зокрема, відповідно до

абз. 3 п. 37 Порядку подання та оформлення документів для призначення

(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове

державне пенсійне страхування» у разі, якщо до заяви про призначення пенсії

додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово

повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в

заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис [16].

Також ознакою гарантування звернення за призначенням соціального

забезпечення є встановлення обов’язку органу, який призначає пенсію, отримати

підтвердження одержання заявником зазначеного повідомлення. Це забезпечується

видачею розписки із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку

отриманих і відсутніх документів, які необхідно подати. Копія розписки зберігається

в пенсійній справі [16, абз. 3 п. 37].

Чинним законодавством передбачено процедурну гарантію в разізвернення за

призначенням пенсії у зв’язку з втратою годувальника членові сім’ї, який проживає

окремо. Такою є можливість звернення за призначенням частини пенсії (виділення

частини) навіть у випадку, коли іншим членам сім’ї ця пенсія вже призначена.

Зокрема, зі змісту абз. 3 п. 40 Порядку подання та оформлення документів для

призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загально-

обов’язкове державне пенсійне страхування» робимо висновок, що якщо звернення

за призначенням пенсії у зв’язку з втратою годувальника члена сім’ї, який

проживає окремо, надійшло після винесення рішення про призначення пенсії решті

членам сім’ї, то приймається нове рішення про призначення пенсії на всіх членів 328 ISSN – 0136–8168. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2012. Випуск 56

сім’ї та, у разі необхідності, відбувається виділення частки пенсії члену сім’ї, який

проживає окремо [16].

Окрім загальних, необхідно також виділити також спеціальні процедурні

гарантії звернення за призначенням соціального забезпечення для потерпілих

внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які

мають право на забезпечення технічними, іншими засобами реабілітації,

слуховими апаратами та які перебувають на повному державному утриманні чи під

вартою. Аналізуючи законодавство [19, п. 3.3; 20, п. 1.6], вважаємо, що ними є:

1) можливість подання заяви через керівника закладу (установи), в яких вони

перебувають; 2) встановлення тижневого строку для передачі заяви закладом

(установою) відповідному робочому органу виконавчої дирекції фонду; 3) надання

потерпілому допомоги під час збору документів, необхідних для подання до робочих

органів виконавчої дирекції фонду.

Вітчизняне законодавство є недосконалим у регулюванні процедурних

гарантій звернення за призначенням соціального забезпечення. Зокрема, відповідно

до абз. 2 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,

зумовленими похованням» оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності

внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на

виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встанов-

леному Кабінетом Міністрів України [6]. Відповідно, вказаним органом було

прийнято постанову від 06.05.2001 р. № 439 «Про затвердження Порядку оплати

перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або

травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів

підприємства, установи, організації» На підставі аналізу зазначеного нормативно-правового акту, можна виділити

такі питання, які ним регулюються: 1) підстави для оплати днів тимчасової

непрацездатності; 2) випадки, за яких дні тимчасової непрацездатності не оплачу-

ються; 3) розміри допомоги за тимчасовою непрацездатністю. Окрім того, у ньому

закріплені всі ті положення, що містяться у Законі України «Про загально-

обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою

працездатності та витратами, зумовленими похованням», зокрема в статтях 35–37

Закону.

Водночас, Порядком, що аналізується, не передбачено ні процедури оплати

перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, ні процедурних гарантій

звернення за призначенням зазначеної соціальної виплати, а саме не визначено:

1) суб’єктів звернення за призначенням допомоги по тимчасовій непрацездатності;

2) форми звернення; 3) способу звернення; 4) місця звернення; 5) переліку

документів, які необхідно подати; 4) строків звернення тощо.

З огляду на це ми не вбачаємо доцільності в подальшому існуванні Порядку

оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання

або травми, не пов’язаноїз нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів

підприємства, установи, організації. А відтак, пропонуємо скасувати зазначений

акт як такий, що за своїм змістом не регулює процедури оплати перших п’яти днів

тимчасової непрацездатності.

Висновки цього дослідження та перспективи подальших розвідок у цьому

напрямку. Вважаємо, що процедурними гарантіями звернення фізичних осіб за

призначенням соціального забезпечення є законодавче закріплення: 1) правовизна-

чальних та правообмежувальних строків; 2) визначення «дня звернення», що безпосередньо впливає на момент призначення соціального забезпечення;

3) способів звернення; 4) місця звернення за призначенням соціального забез-

печення; 5) підтвердження факту звернення та подання необхідних документів;

8) специфічних обов’язків, пов’язаних із забезпеченням ефективності звернення за

призначенням соціального забезпечення, для зобов’язаних суб’єктів; 9) спеціаль-

них гарантій для окремих суб’єктів соціального забезпечення.

З метою підвищення ефективності механізму реалізації права на соціальне

забезпечення пропонуємо закріпити у чинному законодавстві: 1) визначення

мінімального переліку документів, які необхідно подати для призначення

соціального забезпечення; 2) необхідність подання особами, які звертаються за

призначенням допомоги на поховання померлого пенсіонера, документів, які

підтверджують факт понесення витрат на його поховання; 3) обов’язок роботодавця

ознайомити працівника зі сформованою пенсійною справою перед її відправленням

до органу, який призначає пенсію; 4) чітко визначити орган та його територіальні

повноваженнящодо призначення соціальних виплат.

ризначення соціальних виплат.

Список використаної літератури

1. Андріїв В.М. Поняття і класифікація процесуальних гарантій в пенсійному забезпеченні /

В.М. Андріїв // Право України. – 1998. – № 8. – С. 47–49.

2. Баиева Н.А. Понятие и виды юридических гарантий социального государства /

Н.А. Баиева // Сборник научных трудов юридического факультета СевКавГТУ. – Вып. 5. –

Ставрополь. – 2004. : [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.nestu.ru

3. Витрук Н.В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны прав

советских граждан / Н.В. Витрук // Правоведение. – 1964. – № 29. – С. 46–49.

4. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» / Відомості Верховної Ради

України. – 1993. – № 5. – С. 21.

5. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили

втрату працездатності» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 46. – Ст. 403.

6. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з

тимчасовою непрацездатністю та витратами, зумовленими похованням» // Відомості

Верховної Ради України. – 2001. – № 14. – Ст. 71.

7. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» //

Офіційний вісник України. – 2003. – № 33. Ст. 126.

8. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування» // Офіційний вісник України. – 2010. – № 61. – Ст. 13.

9. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні / А. Колодій, А. Олійник. – К. :

Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.

10. Лошкарев А.В. Правовые гарантии: теоретические проблемы определения понятия и

классификации : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец.

12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и

государстве» / А.В. Лошкарев. – Краснодар, 2009. – 28 с.

11. Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України

(теоретико-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук :

спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових

учень» / І.Й. Магновський. – К., 2003. – 25 с.

12. Михайлюк О.А. Проблеми забезпечення конституційних гарантій захисту прав і свобод

людини в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец.

12.00.02 «Конституційне право» / О.А. Михайлюк. – К., 2007. – 17 с

13. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 307 від 20.11.2000 р. «Про

затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її

виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» // Офіційний вісник

України. – 2000. – № 52. – С. 215.

14. Постанова Кабінету Міністрів України № 826 від 11.07.2001 р. «Про затвердження

Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного

випадку на виробництві або професійного захворювання» // Офіційний вісник

України. – 2001. – № 29. – С. 130.

15. Постанова Кабінету Міністрів України № 1112 від 25.08.2004 р. «Деякі питання

розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

на виробництві // Офіційний вісник України. – 2004. – № 35. – С. 55.

16. Постанова правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. «Про

затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення

(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове

державне пенсійне страхування» // Офіційний вісник України. – 2005. – № 57. – С. 728.

17. Постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань України № 24 від 27.04.2007 р. «Про

затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» //

Офіційний вісник України. – 2007. – № 7. – С. 124.

18. Постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань України № 23 від 25.03.2008 р. «Про

затвердження Положення про забезпечення технічними та іншими засобами

реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання» // Офіційний вісник України. – 2008. – № 46. – С. 33.

19. Постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань України № 35 від 30.11.2010 р. «Про

затвердження Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку

на виробництві та професійного захворювання слуховими апаратами, зубопротезну-

ванням, очним протезуванням, окулярами, контактними лінзами, постільною та

натільною білизною, постільними речами, гігієнічними виробами, перуками» //

Офіційний вісник України. – 2011. – № 12. – С. 126.

20. Пушкіна О.В. Конституційний механізм забезпечення прав людини і громадянина в

Україні: проблеми теорії і практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.

юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О.В. Пушкіна. – Харків,

2008. – 37 с. \

21. Рабінович П.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні

аспекти) / П.М. Рабінович, І.М. Паневич // Праці Львівської лабораторії прав людини і

громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого

самоврядування / редкол.: П.М. Рабінович (гол. ред.) та ін. Серія І. Дослідження та

реферати. – Вип. 3. – Л. : Астрон, 2001. – 108 с.

22. Рудик В.А. Юридичні гарантії права людини та соціальний захист в Україні : дис. …

канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / Вікторія Анатоліївна Рудик. – Х., 2007. – 184 с.

23. Чупрова Е.В. Право на пенсионное обеспечение и его реализация в условиях рыночной

экономики : дисс. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / Елена Викторовна Чупрова. –

М., 1999. – 183 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук