Головна

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОДЕКСІВ А. Ясіновська


УДК 310.1

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОДЕКСІВ

А. Ясіновська

 

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

У статті систематизуються існуючі у юридичній літературі точки зору стосовно поняття

та юридичної природи кодексів, здійснюється їх загальнотеоретична характеристика.

Ключові слова: кодифікація, кодекс.

Інтеграційні процеси, що притаманні сучасному етапу європейського

правового розвитку висувають своєрідні вимоги до зовнішніх форм об’єктивації

норм права, як на міжнародному, так і національному рівні. Найбільш витребу-

ваними серед таких форм на національному рівні є кодекси, які дозволяють

об’єктивувати норми права, що регулюють широке коло суспільних відносин.

Важливе значення ці кодифіковані акти мають і для розвитку сучасної системи

джерел права України, в якій зростає їх роль та кількість, змінюється під впливом

європейських правових стандартів їх зміст.

Питання кодифікації та кодифікованих актів не обділені увагою як зарубіжної,

так і вітчизняної юридичної науки. Ті чи інші аспекти функціонування кодексів,

зокрема висвітлюються у працях В. Баранова, П. Євграфова, Є. Гетьман,

Р. Кабріяка, В. Карташова, О. Міцкевича, Є. Погорєлова, Т. Рахманінової, С. Полє-

ніної, О. Рогача, Ю. Тіхомірова, Г. Шмельової, О. Ющика та ін.

Проте, і дотепер потребують належної наукової уваги питання юридичної

природи кодексів, їх видових особливостей, місця у системі джерел права.

У літературі, зазвичай, висловлюється думка, що кодекси – це базові закони,

які виконують інтеграційні функції та займають провідне міс

це у системі

законодавства У юридичних словниках кодекс визначають як систематизований законо-

давчий акт, у якому містяться норми певної галузі права [1, с. 194], як система-

тизований законодавчий акт, що регламентує однорідну сферу суспільних відносин

[2, с. 130].

Аналіз напрацювань, пов’язаних із дослідженням цих правових явищ, дозволяє

констатувати, що кодекс одночасно є особливим різновидом як законів, так і

кодифікованих актів. Звідси випливає, що не будь-які кодифіковані акти та закони

є кодексами, але кодексам притаманні всі загальні ознаки і кодифікованих актів, і

законів.

Тим самим кодекс як і будь-який закон є нормативно-правовим актом, що

приймається органом законодавчої влади, регулює найважливіші суспільні

відносини, має особливий порядок прийняття та вищу юридичну силу. А оскільки

кодекс поряд із конституцією, звичайним та іншими видами законів

виокремлюється за критерієм юридичної форми виразу, то їх зовнішня форма

володіє своєрідними рисами. Так, на такі особливості кодексів звертає увагу

Д.А. Керімов, коли зазначає, що кодекс є не звичайним законом, а законом, статті

якого формуються в чіткій логічній послідовності, виражають внутрішню

структуру галузі права та ін. [3, с. 131]. Крім того, кодекси порівняно із звичайними законами володіють також і

предметними особливостями, що проявляються в обсязі та значенні відносин, що

ними регулюються. Так, Н.М. Пархоменко кодексом вважає такий систематизо-

ваний законодавчий акт, який регулює однорідну сферу суспільних відносин

[4, с. 13]. Своєю чергою, В.С. Ковальський, І.П. Козінцев зазначають, що кодексом

є законодавчий акт, що регламентує однорідну сферу суспільних відносин [5, с.166].

П.С. Ромашкін стверджує, що кодекс являє собою звідний законодавчий акт,

відмінними рисами якого є охоплення ним норм відповідноїгалузі права [6, с. 20].

Варто зауважити, що кодексом може регулюватися як ціла сфера однорідних

відносин, так і група відносин у межах такої сфери. Пов’язано це з тим, що

кодексом може охоплюватись як галузь, так і самостійний інститут права. На це

звертають увагу О.Я. Рогач та Ю.М. Бисага, які зазначають, що кодекс є законом,

приписи якого охоплюють основні параметри як галузі права, так і правового

інституту [7, с. 61]. Поряд із предметними особливостями кодекс вирізняється серед звичайних

законів також і процедурними особливостями його підготовки, прийняття та

оприлюднення. При тому такі законодавчі процедури характеризуються

ускладненістю. Так, деякі автори зазначають, що кодекс є результатом складної

правотворчої діяльності державних органів [8, с. 80–81].

Щодо взаємодії понять «кодифікований акт» та «кодекс», то кодексу як

різновиду кодифікованого акту притаманні всі його загальні ознаки, зокрема

уніфікований характер, новелізація нормативно-правових приписів, пріоритет

серед актів свого рівня, звідний характер, засадничий характер у межах предмету

регулювання. Наприклад, В.Ф. Сіренко зазначає, що кодекс є найпоширенішим

видом кодифікаційних актів, який діє в основних сферах суспільного життя, що

потребують правової упорядкованості [9, с. 157]. В той же час, у юридичній

літературі наявні позиції, відповідно до яких будь-який закон є кодифікованим

актом. Так, наприклад Т.М. Рахманіна розглядає будь-який закон як форму

кодифікованого акту [10].

Хоча, водночас, кодекс вона трактує як свого роду галузевий звід нормативних

приписів, які мають спільні риси і базуються на єдиних принципах [10, с. 39].

Збірником правових норм, що об’єднані предметом та методом правового

регулювання називає кодекс і О.Б. Венгеров. У юридичній літературі висловлюються різні точки зору і щодо основних

ознак кодексів, що розкривають їх юридичну природу.

Так, у юридичній енциклопедії кодекс характеризується такими ознаками: має

високий рівень упорядкування нормативного масиву; приймається представницьким

органом держави в порядку встановленої процедури; є результатом правотворчої

діяльності держави; має нормативний характер; регламентує найважливіші питання

відповідної сфери суспільних відносин; відрізняється властивим йому предметом

(видом суспільних відносин) та методом (способом упорядкування) правового

регулювання; може регламентувати відносини як у межах галузі, так і підгалузі

законодавства; породжує юридичні наслідки і займає провідне місце в ієрархії

нормативно-правових актів галузізаконодавства; має визначену форму та структуру,

що передбачає виклад норм за частинами (як правило загальна та особлива), главами

та статтями; містить норми, що закріплюють принципи відповідної галузі права та

відображають її особливості [2, c. 130–131].

Деякі автори до основних ознак кодексу відносять наступні: кодекс є

регулятором значної і досить великої сфери відносин; є підсумком удосконалення законодавства, зведеним актом, упорядкованою сукупністю взаємозалежних

приписів. Він є єдиним, внутрішньо пов’язаним документом, що містить як

перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила,

обумовлені динамікою життя, потребами розвитку суспільства; є значним за

обсягом, має складну структуру [11, с. 93–94].

Інші автори називають такі ознаки кодексу: кодекс є актом вищого

законодавчого органу держави; повно і всебічно, детально і безпосередньо регулює

однорідну групу суспільних відносин; положення кодексу мають широку сферу

застосування в рамках галузі права, оскільки об’єднують норми всіх її основних

інститутів; кодекс є кодифікаційним актом, найбільш численним за кількістю

нормативних приписів, що містяться в ньому; для кодексу характерна достатньо

складна структурна побудова [12, с. 62].

Водночас, Ю.О. Тіхоміров та Є.В. Талапіна до таких ознак відносять наступні:

повнота регулювання відносин у будь-якій сфері; однотипне регулювання;

закріплення основних юридичних принципів, понять і конструкцій; відображення

юридичних теорій і концепцій; провідне місце серед інших законів; особлива

взаємодія з іншими правовими актами; особлива процедура правозастосування

[13, с. 49]. У юридичній літературі висловлюються і такі міркування щодо ознак кодексу:

має високий рівень упорядкування нормативного масиву; є результатом

правотворчої діяльності держави, приймається парламентом в порядку

встановленої процедури, має нормативний характер, регламентує найважливіші

питання відповідної сфери суспільних відносин, відрізняється властивим йому

предметом (видом суспільних відносин) та методом (способом упорядкування)

правового регулювання [5, с. 166].

Т.Н. Рахманіна вказує, що однією із головних ознак кодексу є наявність в

ньому загальної частини, яка містить основні головні інститути [10, с. 39].

Дискутується у юридичній літературі і положення щодо такої його властивості

як юридична сила. Що дозволяє визначити місце кодексу у системі джерел права.

Так, на думкуБ.М. Топорніна [14, с. 23], С.В. Полєніної [15, с. 9] та інших кодекси

в ієрархії джерел правамають більшпріоритетнемісце, ніжзвичайнізакони.

Хоча у літературі висловлюється і інша точка зору, а саме: кодекси мають

юридичну силу закону, оскільки спеціально офіційно їм ніхто не надає вищої

юридичної сили; а також вказаним правовим документам недоцільно надавати

вищу юридичну силу, оскільки вони приймаються одним і тим же суб’єктом

законодавчої влади.

Але у кодексах часто фіксується положення про пріоритет кодексів з одного і

того ж предмету регулювання. І це визнається як юридичною наукою, так і

суб’єктами правозастосування та правотлумачення. Але видається, що положення

про пріоритет кодексів потрібно закріпити законодавчо. А тому, деякі вчені

пропонують більш складний, ніж для звичайних законів, порядок прийняття

кодексів [16, с. 91–92].

Поряд іззагальними властивостями кодексу, які притаманні йому як кодифіко-

ваному акту та закону, він володіє і відповідними особливостями, зокрема:

– високою стабільністю – положення кодексу мають бути загальними, аби

регулювати суспільні відносини, які розвиваються;

– доступність та суспільна витребуваність у суб’єктів реалізації права – за

статистикою, кодекс користується найбільшою популярністю серед населення,

його положення повинні бути зрозумілими для пересічного громадянина; – прийняття їх органом законодавчої влади – відбувається за чіткою

процедурою, закріпленою в конституції чи іншому законодавчому акті;

– пріоритетність у системі нормативно-правових актів – положення законів не

повинні суперечити кодексу;

– регулювання широкого кола питань – кодекс або повністю поглинає всі норми

відповідної галузі або містить основну за обсягом найбільш важливу частину

таких норм;

– наявність складної, логічно стрункої організації змісту – нормативний

матеріал, що міститься у кодексі, розподілений на глави, розділи, статті, в яких

все, що подане є необхідним для врегулювання певної сфери суспільних

відносин;

– наявність високого рівня уніфікованості нормативно-правового матеріалу –

наявність єдиного кодексу, норми якого б регулювали ту чи іншу галузь чи

інститут права;

– засадничий характер у межах предмету правового регулювання – наявність

загальних положень, саме кодекс визначає і диктує особливу спрямованість

поведінки учасників правових відносин;

– базовість щодо інших нормативно-правових актів у межах галузі права;

– наявність значної новелізації – при створенні кодексу, нормативний матеріал

не лише систематизується, але і в нього вносяться певні змістовні зміни

усуваються дублювання, суперечності, колізії.;

– охоплення основних параметрів галузі, інституту чи іншого системного

утворення у межах предмету правового регулювання. Отже, на підставі викладеного,можна констатувати, що кодекс є кодифіко-

ваним законом, який охоплює основні параметри галузі, інституту чи іншого

системного утворення у межах предмету правового регулювання.

У юридичній літературі висловлюються відповідні міркування і стосовно

класифікації кодексів.

Так, Є.А. Гетьман класифікує кодекси за такими критеріями: за об’єктом

кодифікації: (загальні, галузеві, міжгалузеві, спеціальні); за обсягом кодифікації:

(завершені, незавершені); за ступенем модернізації: (традиційні, новаційні); за

предметом регулювання: (життєзабезпечення людини і суспільства, природо-

ресурсні, правоохоронні, транспортні) [17, с. 10].

Водночас Н.М. Пархоменко зазначає, що кодекс може бути галузевим та

спеціальним або комплексним [4, с. 13]. У літературі диференціація кодексів здійс-

нюється і за кількісним критерієм (завершені, незавершені) та за якісним

(комплексні та спеціальні) [18, с. 96].

Проте, з практичних міркувань, найбільш оптимальною вважається наступна

класифікація: за обсягом регулювання суспільних відносин кодекси поділяються на

галузеві (кримінальний кодекс, цивільний кодекс, цивільно-процесуальний ко-

декс), міжгалузеві (повітряний кодекс, кодекс торгівельного мореплавства),

інституційні (митний кодекс, водний кодекс); за характером регулювання

суспільних відносин: матеріальні (цивільний кодекс, кримінальний кодекс), проце-

суальні (кримінально-процесуальний кодекс, цивільно-процесуальний кодекс).

Разом з тим, така класифікація кодексів є важливою, оскільки вона дозволяє

виділяти особливості конкретного виду кодексів.

Таким чином, можна констатувати, що у юридичній літературі відсутня єдина

позиція щодо поняття «кодекс», так як і відсутнє його законодавче закріплення, а

відтак законодавство не фіксує і його базові ознаки, і це негативно позначається наефективності національної системи законодавства. Крім цього, не лише

теоретичну, а й практичну значимість мало б виявлення і видових особливостей

кодексів, що дозволило б скласти цілісне уявлення про юридичну природу

кодексів.

Список використаної літератури

Список використаної літератури

1. Юридичний словник : за ред. В.Г. Гончаренка. – К. : ФОРУМ. – 2005. – 473 с.

2. Юридична енциклопедія : в 6 т. Т. 3. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та

ін. – К. : Укр. енцикл., 2001. – 792 с.

3. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества / Д.А. Керимов. – М. : Юрид. лит.,

1991. – 160 с.

4. Пархоменко Н.М. Кодифікація законодавства України на сучасному етапі /

Н.М. Пархоменко // Проблеми кодифікаціїзаконодавства України : матеріали науково-

практичної конференції. – К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН

України, 2003. – С. 12–16.

5. Ковальський В.С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В.С. Ковальський,

І.П. Козінцев. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.

6. Ромашкин П.С. О научных основах кодификации законодательства союзных респуб-

лик / П.С. Ромашкин // Советское государство и право. – 1959. – № 4. – С. 16–29.

7. Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в системі законодавства України / О.Я. Рогач,

Ю.М. Бисага. – Ужгород : Ліра, 2005. – 124 с.

8. Великанова М.М. Теорія держави та gрава / М.М. Великанова, О.Ю. Великанов,

І.В. Половко. – Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2006. – 164 с.

9. Систематизація законодавства України: Проблеми та перспективи вдосконалення :

монографія / В.Ф. Сіренко та ін. – К., 2003. – 217 с.

10. Рахманина Т. Н. Закон как высшая форма кодификации / Т. Рахманина // Проблемы

совершенствования советского законодательства. Труды ВНИИСЗ. – М., 1987. –

Вып. 37. – С. 32–42.

11. Порівняльне правознавство : підручник для студентів юридичних спеціальностей

вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук’янов ; за ред.

В.Д. Ткаченка. – X. : Право, 2003. – 274 с.

12. Теория государства и права. – Том ІІ. – М. : Юристь, 1997.

13. Тихомиров Ю.А. О кодификации и кодексах / Ю.А. Тихомиров, Э.В. Талапина //

Журнал российского права. – 2003. – № 3 (75). – С. 48–52.

14. Топорнин Б.Н. Система источников права: тенденции развития / Б.Н. Топорнин //

Судебная практика как источник права. – М., 2000.

15. Поленина С.В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в

современной России / С.В. Поленина // Государство и право. – 1999. – №9. – C. 5–12.

16. Авдеенкова М.Б. Кодификация законодавства России: проблемы и перспективы /

М.Б. Авдеенкова // Ежегодник истории права и правоведения. – М., 2002. – Вып. 3.

17. Гетьман Є.А. Кодифікація законодавства України: поняття, особливості, види :

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 /

Є.А. Гетьман. – Харків, 2010. – 21 с.

18. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / Ю. С. Шемчушенко,

О. Ю. Ющик, Л. М. Горбунова, М. О.Теплюк, Л. В. Гульченко, В. І. Риндюк ; за заг.

ред. О.І. Ющика. – К. : Парламентське видавництво, 2007. – 208 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук