Головна

О.С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ 2005


Тема 5. Договори з надання юридичних і фактичних

послуг

Анотація

Договір зберігання. Сторони, предмет та форма договору. Права та обов'язки сторін за договором зберігання. Поняття договору доручення. Відмінність його від інших договорів. Сторони в договорі доручення. Виконання договору доручення. Форма договору. Припинення договору доручення. Договір комісії. Відмінність комісії від договору доручення. Предмет, сторони та форма договору комісії. Права та обов'язки сторін. Взаємовідносини з третіми особами. Виконання і припинення договору комісії. Відповідальність комісіонера.

Література

1. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка,2003. — 416 с

2. БІрюков І.А., Заїка Ю.О., ПІдопригора О.О. Цивільне правоУкраїни: Курс лекцій. — К.: НАВСУ, 2001.

3. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга друга. — К., 2004.

4. Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с

254

Матеріал для вивчення

Поняття договору зберігання. Договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг. Так, відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй іншою стороною (поклажо-давцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. Це має місце у договорах, де однією стороною виступає громадянин (наприклад, при здачі майна в ломбард, камеру схову на вокзалі). Але в певних випадках договір зберігання може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'єктами підприємництва, один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно від іншого. Так, підприємства-холодильники, що приймають продукцію підприємств м'ясної І молочної промисловості, укладають з відповідними збутовими контора

ми договори, на підставі яких холодильники зобов'язуються приймати, а контори здавати на зберігання м'ясо-молочні продукти.

Нині консенсуальний характер окремих договорів зберігання знайшов своє безпосереднє закріплення. Договором зберігання, — записано в п. 2 ст. 936 ЦК України, — в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах під приємницької діяльності (професійний зберігач) може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому у майбутньому.

Договір зберігання належить до двосторонніх договорів, тобто при сплатних і безоплатних відносинах зобов'язання зберігання є взаємними, де Існують певні права та обов'язки обох сторін. Охоронець, зокрема, зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на схов майно І відшкодувати охоронцеві (зберігачеві) витрати, необхідні для збереження майна, та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець (зберігач), приймаючи майно на схов, не знав І не повинен був знати про ці властивості. Якщо ж договір оплатний, то обов'язком поклажо-давця є оплата охоронцеві винагороди, розмір якої встановлений договором або затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тарифами.

Сторони, предмет, форма та строк договору зберігання. У договорі схову беруть участь дві сторони — зберігач і особа, яка передає на зберігання майно і називається поклажодавцем. Сторонами

255

договору, тобто зберігачем і поклажодавцем, можуть бути як громад дяни, так і юридичні особи. Охоронцями можуть бути дієздатні громг ни та організації, що мають статус юридичної особи.

Поклажодавцями в основному є власники майна, що здають йоіна зберігання. Але це не становить обов'язкову умову дійсності дога.вору, який укладається. Будь-яка особа, яка має юридичний інтещодо збереження майна, яке перебуває в її правомірному володіннімає право укласти договір схову як поклажодавець, хоч це майно іналежить їй на праві власності. ч

Всі організації, які здійснюють функції охоронців, можна поділиті на дві групи, взявши за критерій для такого розмежування мету діяльності. До першої групи належать підприємства та організаі для яких зберігання не є метою діяльності, зазначеної в їхньому стат (положенні). Це фабрики, заводи, санаторії, готелі і тому поді< організації; інші підприємства, установи, що мають Інші основу виробничі функції, а не зберігання, яке вони в одних випаді виконують як допоміжний, додатковий до основної мети обов'язок в інших — як епізодичну діяльність.

Другу групу становлять підприємства, для яких схов є основи або єдиною метою їх діяльності, передбаченою їх статутами, яка, правило, здійснюється оплатно. Це підприємства-холодильники, лої барди та транспортні організації. Ст. 955 ЦК України виділяє зберігачї що здійснюють зберігання на засадах підприємницької діяльносі (професійний зберігач). Визнання тієї чи Іншої особи професійні зберігачем тягне для неї певні юридичні наслідки при укладенні % виконанні договорів зберігання.

Суб'єктами зобов'язань зберігання у відносинах з громадян можуть бути готелі, будинки відпочинку, санаторії і тому подіОІ організації. Основними виробничими цілями діяльності цих організаі є надання інших послуг (наприклад, санаторно-курортного лікувані організація відпочинку тощо), передбачених їх статутами, а не зберіг ня речей громадян. У даному разі зберігання виступає як допоміз функція, що супроводжує статутну діяльність при наданні послуги яка становить зміст і мету основного зобов'язання.

У ЦК України зберіганню речі в гардеробах присвячена спеціалї стаття (973), згідно з якою зберігачем речі, зданої до гарде організації, є ця організація. При цьому положення цієї статті застої вуються у разі зберігання верхнього одягу, головних уборів у місі спеціально відведених для цього, в закладах охорони здоров'я та інші закладах.

256

Правила ст. 975 ЦК України  пРо зберігання речей у готелі законодавцем поширені також на зберігання рецей фізичні/х осіб гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яНих особа тимчасово проживає

Підстави виникнення зобов язань зберігання в організаціях!зазначених у статті 973, 975 ЦК України, можуть бути різними. Якщогромадянин прибув у санаторій, готеь  здав свої j до касхову, гардероба, отримавши жетон або номер> то підставою_ ?0породжує даний вид відносин, є договір схову. Якщо верхній одяг іголовні убори відвідувачі здають до гарДеробуі їм ВИдаЄться жетон.Відповідальність за збереження у розДнгальному відділі • -.

одягу, взуття, що належать відвідувачам, несе адміністрація лазень і душових павільйонів. Цінні речі, документи та гроші здають до кам схову цінностей, а там, де и немає,   За збереження цінних речей документів, грошей, що не здані вщвщуВачамн на зберігання, власник чи орган, уповноважений управляти майном, відповідальності не несе

До організацій, для яких зберігання майна є їх професійною діяльністю, належать ломбарди та каМери схову Транспортних організацій. Камери схову на залізничних в0Кзалах та автовокзалах створено для прийняття від громадян речей на зберігання незалежно від наявності проїзних документів, тобТо єдиною функцією, метою діяльності цих камер є зберігання реЧей громадяНі І ЦЯ ДІЯЛЬНІСТЬ передбачена їх статутом. Зокрема, ПорЯдок обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердЖений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252 визначаЄі що су6'єкти господарювання, які займаються переВезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити схоронність ручної поклажі пасажирів у камерах схову, схоронн.сть багажу Та ЕаНТажобагажу в сховищах та під час перевезень.

Поклажодавцями виступають громадяни. Організації не можуть здавати своє майно на зберігання в ломбарди та камери схову транспортних організацій, оскільки це не вхоДить у зміст їх правоздатності. Виникнення зобов язань зі зберігання Майна ломбард засвідчує, видаючи іменну охоронну квитанцію, а в камерах схову трансП0рТНиХ організацій видають квитанції або жетони. Цей договір зберігання є двостороннім, реальним, оскільки обов'язок зі зберігання речі виникає лише з моменту фактичної передачі п у Володіння охоронця. Об'єктом зобов'язання зберігання в цих випаДКах € індивідуально визначене майно громадян, яке може прийматися на зберігання згідно зі статутами підприємств, правилами перевезення Пасажирів і багажу на транспорті.

257

У всіх випадках предметом договору схову завжди є послуги, що' надає охоронець поклажодавцеві та які спрямовані на забезпечені схоронності майна. Об'єктом договору схову може бути як індивідуалв визначена річ, так і речі, що мають родові ознаки. За зобов'язанні зберігання, незалежно від підстав їх виникнення, охоронець повин повернути у схоронності ті самі, а не Інші речі, і тому, як правилі об'єктом цих зобов'язань є індивідуально визначені речі.

Форма договору зберігання. За ЦК України (ст. 937) догої зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлені ст. 208 цього Кодексу (наприклад, правочини між юридичними особаї певні правочини між юридичними І фізичними особами, правочвд між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 і більше раї розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян). Однак догої про прийняття речі на зберігання в майбутньому має бути укладеї у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана зберігання. При цьому письмова форма вважатиметься дотриманої якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцієї іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідальність сторін у зобов'язаннях зберігання. ЯЕ охоронець не виконає належним чином своїх обов'язків, допусти втрату майна, нестачу або його пошкодження, він несе відповідальнії за це перед поклажодавцем.

Незважаючи на те, що під час приймання майна на схов і визі чення його вартості за згодою сторін може бути занижено оціні речей, закон дозволяє у разі їх втрати відшкодовувати збитки лишеЗ розмірі оцінки, встановленої у договорі. У розмірі оголошеної вартос несуть відповідальність транспортні організації при втраті або пошщ дженні речей, що здані до камери схову, якщо охоронець не дов що дійсна вартість майна нижча від суми оцінки. Якщо речі здано камери схову цих організацій без оголошення їх вартості або автоматичних камер схову, де оцінка не оголошується, охоронці ві відають у межах доведеної позивачем дійсної вартості речей.

За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, яку знизилася його вартість.

Принцип повного відшкодування заподіяної шкоди полягає поновленні попереднього майнового становища кредитора, забезпечеї можливості набути взамін втраченого нове майно.

Поняття та значення договору доручення. Відповідно ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений)

258

зобов'язується виконати від імені І за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Отже, предметом договору доручення є виконання однією особою від імені іншої юридичних дій. Найчастіше такі юридичні дії пов'язані із виконанням цивільно-правових угод, в яких повірений виконує дії від імені довірителя. В таких угодах стороною є довіритель, саме він набуває прав і є зобов'язаним стосовно осіб, з якими повірений уклав угоду за дорученням довірителя.

Договір доручення є двостороннім, консенсуальним; він може бути оплатним і безоплатним. Взаємність прав та обов'язків повіреного І довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при оплатному, так і безоплатному договорі.

У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов'язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.

Договір доручення належить до консенсуальних договорів, бо вважається укладеним у момент досягнення між сторонами згоди.

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного — підписання документів, укладення угод тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Ці фактичні дії підпорядковані меті виконання юридичних дій, і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умовою належного виконання договору доручення, а не його предметом.

Мета договору доручення — здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод. Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений як представник ніяких прав та обов'язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі Доручення.

259

 

Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво, проте воно, ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути! закон, адміністративний акт, трудовий договір. Договір доручення — І це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представ-  ництва.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який І історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті. І Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі І комісії комісіонер — сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах; комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення! представницьких відносин.

Договір доручення може бути оплатним і безоплатним, договір! комісії, як правило, оплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер ста« стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває такоз прав та обов'язків.

Зміст договору доручення. Зміст договору розкривається через права та обов'язки його учасників, що визначені умовами договору,!

Відповідно до ст.  1003 нового ЦК України, змістом договору доручення мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить в нити повіреному. Такі дії мають бути правомірними, конкретними здійсненними. Сторонами договору доручення є повірений і довірите

Повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати всі дії.

Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни юридичні особи.

Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межаа?статутної правоздатності, а громадяни, які укладають І виконуклдоговори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстроваїяк підприємці. >1

Строк у договорі доручення визначається з урахуванням характеру:! доручення, яке має реалізовувати повірений. Якщо повірений неї виконає доручення у строки, визначені договором, прострочення тягне; за собою відшкодування збитків, виплату неустойки, якщо передбачено договором. На практиці частіше сторони не вказують точний термін виконання. Вони лише визначають повний період часу, протягом якого бажано виконати доручення.

260

Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договорів, тобто у зв'язку з виконанням повіреним обов'язків з реалізації повноважень.

Крім того, закон (ст. 1008 ЦК України) встановлює інші підстави припинення договору доручення, а саме:

1) скасування договору довірителем;

2) відмова повіреного;

3) смерть довірителя або повіреного, визнання будь-якої Із сторіндоговору недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою.

Характерною ознакою договору доручення є те, що закон установлює обов'язок щодо спадкоємців померлого повіреного, а також щодо ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним (ст. 1010 ЦК України).

У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходів щодо охорони майна довірителя.

Такий самий обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним.

Поняття договору комісії. Договір комісії — це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду (за плату) вчинити одну або кілька угод (правочинів) від свого імені за рахунок комітента ( ст. 1011 ЦК України). З визначення договору комісії випливає, що даний договір є консенсуальним, оскільки для його укладення достатньо згоди сторін, двостороннім, оскільки права та обов'язки виникають у обох сторін, та завжди оплатним.

Договір комісії належить до договорів з надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином у сфері торгівлі. На сьогодні, крім комісійного договору у сфері роздрібної торгівлі, практиці господарювання відомі різні види комісійних договорів. Найбільш поширеними серед них є агентські, дилерські, брокерські та консигнаційні угоди. Згадки про агентські, дилерські та брокерські угоди містяться у страховому, біржовому законодавстві, законодавстві про цінні папери тощо.

Консигнація — це операція з реалізації товарів, згідно з якою одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, що належать консигнанту. Цивільне законодавство України не знає визначення договору консигнації. Консигнант (продавець) передає товар на склад

261

посередника (консигнатора). Консигнатор зобов'язаний реалізував товар від свого імені за рахунок консигнанта. Такий договір найчастц- зустрічається у зовнішньоекономічній діяльності.

Закон не містить вимоги щодо виконання договору комісії особистії комісіонером. Тому комісіонер може залучати до виконання третіз осіб, у тому числі і на підставі договорів субкомісії. За договорені субкомісії комісіонер набуває всіх прав та обов'язків комітента що; третьої особи (субкомісіонера) (ч. 1 ст. 1015 ЦК України). За загальниі правилом, комісіонер може укласти договір субкомісії лише за згодоі комітента. Укладення цього договору без згоди комітента допускаєте у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси комітент (ч. 2 ст. 1015 ЦК України). Так, наприклад, якщо комісіонер з нез лежних від нього причин не може виконати договір, але прострочену виконання може заподіяти збитки комітентові, він може самостіш зобов'язати іншу особу (субкомісіонера) до проведення всіх уго) доручених йому за договором комісії.

На комітента покладається обов'язок прийняти від комісіонеї все належно виконане за договором. Оскільки договір комісії належі до посередницьких договорів, все майно, що передано комісіонеру або отримано ним за кошти комітента, є власністю комітента комісі

Як уже зазначалося, договір комісії є оплатним договором, у зв'язісЦ з чим на комітента покладається обов'язок виплатити комісіонер комісійну винагороду, а також винагороду за делькредере (ст. 1012 ЦК України). Розмір та порядок виплати комісійної плати визначаєі сторонами в договорі. Якихось обмежень щодо встановлення комісійне винагороди ЦК України не містить.

Припинення договору комісії можливе як із загальних підст&Щ (виконання, збіг боржника та кредитора в одній особі, угода сторіц тощо), так і на підставі спеціальних правил, що стосуються саі договору комісії.

Контрольні питання

1. Які ознаки має договір доручення?

2. У чому полягає зміст договору доручення?

3. Яку роль відіграє довіреність?

4. У яких випадках повірений має право передати виконанідоручення іншій особі?

5. Які підстави припинення договору доручення?

6. Що являє собою договір комісій і які його істотні умови?

7. Що таке комітет і комісіонер? Які їхні права та обов'язки.

262

 

8. Охарактеризуйте предмет договору комісій?

9. Який термін договору комісій?

 

10. В якому порядку укладається договір комісій?

11. В яких випадках припиняється договір комісій?

Тема 6. Зобов'язання зі спільної діяльності

Анотація

Договір про спільну діяльність, його відмінність від інших цивільно-правових договорів. Зміст договору про спільну діяльність. Поняття установчого договору. Відмінність установчого договору від договору про спільну діяльність. Зміст та виконання установчого договору.

Література

1. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка,2003. — 416 с

2. БІрюков 1.А., Заїка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне правоУкраїни: Курс лекцій. — К.: НАВСУ, 2001.

3. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга друга. — К., 2004.

4. Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,И.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с

Матеріал для вивчення

Роль зобов'язань за спільною діяльністю. У процесі задоволення своїх економічних (майнових) та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин виникає необхідність у кооперації, тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці тошо для досягнення загальної мети.

Серед різних видів договірних зобов'язань, які відображають процес обміну у суспільстві, зобов'язання за спільною діяльністю посідають окреме місце. Це зумовлено особливостями, властивими даному виду цивільних правовідносин.

Усі дослідники як головну класифікаційну ознаку цих зобов'язань називають спільну діяльність осіб для досягнення будь-якої загальної мети, що не суперечить законові.

Ці зобов'язання дуже часто об'єднують більше двох учасників.

263

Причому кожний з них за спільною діяльністю виступає водночас як боржник і як кредитор. Але жодна зі сторін не може вимагати виконання для себе особисто, так само як і не повинна виконувати зобов'язання безпосередньо іншій стороні. Взаємні права та обов'язки учасників опосередковані необхідністю досягнення загальної мети.

На відміну від таких видів зобов'язань, як купівля-продаж, міна, дарування, поставка тощо, де відбувається перехід майна від одного власника до Іншого, у зобов'язаннях за спільною діяльністю майно часто об'єднується у спільну власність.

Іншою характерною особливістю зобов'язань за спільною діяльністю є наявність у сторін загального інтересу, на відміну від зобов'язань купівлі-продажу, майнового найму (оренди), в яких інтереси сторін протилежні: одна особа має на меті передати (продати, надати в оренду) майно та одержати за нього певну суму, а Інша — набути майно у власність або у володіння і користування.

Спільна діяльність для досягнення загальної мети вимагає від учасників чіткої організації. Отже, зобов'язання за спільною діяльністю мають чіткий організаційний характер.

Важливою ознакою цих правовідносин є те, що сама суть спільної діяльності потребує від сторін вступати у відносини з третіми особами. Зобов'язання за спільною діяльністю часто мають тривалий характер, із зазначенням строку або з невизначеністю строку їх дії. Важливою рисою зобов'язань за спільною діяльністю є їх особистий характер.

Зобов'язання за договором про спільну діяльність спеціально передбачені главою 77 ЦК України. Зобов'язання, що виникають з установчого договору учасників, регламентуються відповідними законодавчими актами залежно від обраних учасниками правових форм підприємництва („Про банки і банківську діяльність", „Про страхування" тощо). Основні положення про засновницькі договори та деякі договори по створення товариств містяться у підрозділі „Юридичні особи"  ЦК України.

Для створення всіх інших товариств, як підприємницьких, так і непідприємницьких, укладається, як правило, договір про створення (заснування) товариства, який не є установчим документом.

Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю. Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою. його учасники, та інших чинників група зобов'язань за спільною діяльністю поділяється на два основні типи.

По-перше, учасники можуть обрати організаційно-правову форму їхньої спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної

264

особи. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить усі істотні та інші умови взаємовідносин сторін.

По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва для створення і діяльності самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Тут на підставі правових вимог, що пред'являються до даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий договір, який не тільки регулює їхню спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними з цією метою юридичної особи.

Підстави виникнення зобов'язань за спільною діяльністю. Ці зобов'язання виникають на підставі різних договорів. Основними їх типами є договори про спільну діяльність та установчі договори, в межах яких також існує поділ за різними критеріями. Так, договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що здійснюється як на основі поєднання вкладів учасників, так і без поєднання вкладів учасників. Частіше укладаються договори, в яких поєднуються вклади учасників. Але на практиці трапляються й такі, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти в загальному інтересі, не роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про виробничу спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). У ЦК України договір про спільну діяльність визначається так: „За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові" (ст. 1130). Таким чином, тут називається загальна ознака всіх договорів про спільну діяльність, а саме — спільна діяльність для досягнення загальної мети. Якщо така діяльність здійснюється на основі поєднання вкладів учасників, такий договір називається договором простого товариства. Для всіх видів договорів про спільну діяльність ЦК України передбачає ще два загальні положення:

1) письмова форма договору;

2) учасникам договору надається велика диспозитивність увстановленні умов договору, якщо інше не передбачено законом проокремі види спільної діяльності (ст. 1131).

Тест-тренінг

1. За договором підряду сторонами можуть виступати:

A. тільки юридичні особи;

B. як юридичні, так і фізичні особи;

265

C. тільки фізичні особи;

D. міжнародні організації.

2. Рейсовим чартером називається такий договір морськогоперевезення вантажу, якщо:

A. договір укладений на користь третьої особи;

B. крім перевізника та відправника, є вантажоодержувач;С договір укладений на підставі фрахт/-

D. договір укладений за умови надання Для перевезення всього судна, його приміщення або певних судновИ приміщень.

3. Підставами виникнення зобов'язань з добровільного страхуваннявиступають:

A. договори майнового та особистого страХУваННЯ- пеРестРах>гвання;

B. договори майнового страхування;

C. договори особистого страхування;

D. договори перестрахування.

4. Охарактеризуйте нормативне визна«ення Д0ГОВОРУ пэзикл,вказавши одне з нижченаведених тверджені

A. позика для користування — позика реей, якими можна користуватися без їх знищення;

B. споживча позика — споживання речей ціляхом користуванню нимщ

C. грошовий кредит;

D. одна сторона передає іншій стороні У власність (оперативнеуправління) гроші або речі, визначені родовими ознаками,  іНЩасторона зобов'язується повернути таку саму грошей або рівну кількістьгрошей того ж роду і якості.

5. Визначте зміст комерційного кредиту:

A. відносини між юридичними особами. яКІ виникають у разіоренди майна; „   .

B. кредитна угода між двома суб'єктами господарської діяльності;С форма кредиту, шо його надає банківський консорціум;

D. особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

6. Зобов'язання зі спільної діяльності на гїіДставітаких Д°говорів;

A. договорів про спільну діяльність;

B. установчих договорів;

С договорів про спільну діяльність та установчих договорів; D. авторських договорів.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук