О.С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ 2005


Тема 2. Громадяни як суб'єкти цивільного права

Анотація

Поняття фізичної особи. Правоздатність фізичної особи. Поняття цивільної правоздатності. Співвідношення правоздатності і суб'єктного цивільного права. Поняття цивільної дієздатності фізичної особи. Види дієздатності. Зміст дієздатності неповнолітніх. Підстави і порядок визнання особи недієздатною. Визнання особи безвісно відсутньою та оголошення особи померлою. Правові наслідки явки громадянина, оголошеного померлим.

Основна література

1. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Підоприеора 0.0. Цивільне правоУкраїни: Курс лекцій. — К.: НАВСУ, 2001.

2. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга перша. — К., 2004.

3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка,2003. — 416 с

4. Цивільне право України; Підручник //Є.О. Харитонов, Н.О. Са-ніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с

Додаткова література

1. Янкова О. До

питання про дієздатність громадян-підприємців //Українське право. — 1997. — Число 3. — С 91-92.

Матеріал для вивчення Цивільна правоздатність згідно зі ст. 25 ЦК України — це; здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається: за всіма громадянами України. Вона виникає в момент народження) громадянина і припиняється з його смертю. Таким чином, правоздат- ність — це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є право-! здатним протягом усього свого життя незалежно від віку та стану! здоров'я.

Рівність правоздатності громадян. Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріплена чинним законодавством рівність прав громадян. Саме тому і правоздатність, громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової

36

та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, у j характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, малолітній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право заповідати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадян (наприклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності правоздатності не порушується, не має винятків.

Невідчужуваність правоздатності та неможливість її обмеження. Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її. Отже, правоздатність є невідчу-жуваною. Частина І ст. 27 ЦК України встановлює, що правочин, спрямований на обмеження правоздатності, є нікчемним. Громадянин має право, додержуючись встановлених законом вимог, розпоряджатися суб'єктивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.

За чинним законодавством обмеження правоздатності можливе, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права — обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

Примусове обмеження правоздатності не можна плутати з позбавленням громадянина деяких суб'єктивних прав. Так, конфіскація майна за вироком суду означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності, але не пов'язана з обмеженням правоздатності.

Дієздатність громадянина. Це є здатність своїми діями набувати Цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. ЗО ЦК України). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання Договірних та інших обов'язків.

Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої пра-здатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки,

37

які громадянин може мати, то зміст дієздатності характеризует здатністю особи набувати цих прав та обов'язків і здійснювати 'їх власнт діями. Можна зробити висновок, що дієздатність — це можливість! реалізації своєї правоздатності власними діями.

Дієздатність, як і правоздатність — юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює ЇЇ невідчужуваність І неможливісті обмеження за волею громадянина.

Що стосується примусового обмеження дієздатності, то згідно ч. 2 ст. ЗО ЦК України ніхто не може бути обмежений у дієздатності'! інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Види дієздатності. На відміну від правоздатності, яка однакової визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх'і однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власники діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити»! розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Враховуючи ці фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності:   1) повна;  2) часткова; 3) мінімальна 4) обмежена; 5) визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність — це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права брати на себе й виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізовувати; належну йому правоздатність у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦК України, цивільна дієздатність виникаш у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18г річного віку. У разі реєстрації шлюбу до досягнення 18-річного віку громадянин, який не досяг 18-річного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Ця норма спрямоваь на забезпечення рівноправності подружжя і сприяє охороні батьківсь та інших прав осіб, що вступають у шлюб до досягнення 18 років.

Неповна дієздатність. Стаття 32 ЦК України регламентує обсягі дієздатності неповнолітніх віком від 14-ти до 18-ти років. Для цього виду дієздатності характерні такі елементи:

— самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією а(Іншими доходами;

— самостійно здійснювати права на результати інтелектуальноїтворчої діяльності, що охороняються законом;

— бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це Жзаборонено законом або установчими документами юридичної особи;

— самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку

та

розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими

коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків ( иновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, що внесені іншими особами у фінансову установу

на ЇЇ ім'я.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

Часткова дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст. 31 ЦК України наділені неповнолітні, які не досягли 14-ти років. Вони мають дуже невеликий обсяг дієздатності.

Часткова  дієздатність складається з таких елементів:

— права вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди укладаютьбатьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх. Останні єцілком неделіктоздатними.і, отже, не несуть цивільно-правовоївідповідальності за свої неправомірні дії. За шкоду, заподіянунеповнолітнім, який не досяг 14-ти років, відповідають його батьки(усиновителі) або опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не зїхньої вини (ч. 1 ст. 1178 ЦК України). Якщо неповнолітній, який недосяг 14-ти років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував піднаглядом навчального, виховного або лікувального закладу, ці закладинесуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що цяшкода виникла не з їх вини (ч. 2 ст. 1178 ЦК України);

— здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Обмежена дієздатність. Обмеження дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, передбачених законом (ч. 1-2 ст. 36 ЦК України). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.

Стаття 36 ЦК України визначає умови обмеження дієздатності громадян:

38

39

1) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобам

2) як наслідок цього — тяжке матеріальне становище самогромадянина та його сім'ї;

3) страждання на психічний розлад, який істотно впливаєздатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ним

Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вжі вання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків).1

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судово порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним мо бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспіл1 та інших громадських організацій,  прокурора, органів опіки піклування, психіатричного лікувального закладу (ст. 256 Ц України). При підготовці справи до судового розгляду від заявник необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організаці; та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртни напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадяни ставить себе І свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Спра розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та) піклування (ст. 259 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок; суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Суд має надіслати копІк?; рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклувальника. Правовими наслідками обмеження ці" вільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний грома-( дянин лише за згодою піклувальника може:

— укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу,!позики, дарування, комісії тощо);

— одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів ірозпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод»'Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства)на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздатний має право самостійно;укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмеженісудом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можут:бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими особами,Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпрядження майном від Імені своїх дітей чи давати згоду на укладенаними угод.

40

Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених v ст 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 39 ЦК України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпо-глухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

В справах про визнання громадянина недієздатним заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (п. З вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3).

За відсутності доказів повної нездатності громадянина розуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним.

За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним:

— від імені останнього укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 41 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

41

— за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 1184 ЦК України).  Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку; недієздатним він не виключається з числа суб'єктів права, тому що є правоздатним. За Певних умов, таких, як одужання, значне поліпшення, здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. З ст. 260 ЦПК України). Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що в справах про поновлення дієздатності є ;j обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призна-. чається за ухвалою суду. Громадянина може бути поновлено в діє- , здатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи , про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п. 7 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України).

Визнання громадянина безвісно відсутнім. Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося ' встановити місце його перебування.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність; таких умов:

1) громадянин відсутній у місці його постійного проживання Іпротягом року;

2) згідно зі ст. 43 ЦК України громадянина в судовому порядкуйможе бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в Імісці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування. День одержання останніх відомостей можебути підтверджено пред'явленням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо :неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початкомбезвісної відсутності вважається перше число місяця, наступного затим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України); -

3) визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови,

що встановити місце його перебування неможливо. Тому до розгляду справи у відповідні організації за останнім відомим місцем перебування громадянина, місцем роботи, місцем народження і т. п. надсилаються запити про наявні відомості про нього.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Громадянин, що перебуває живим, не перестає бути суб'єктом права.

Рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім є підставою для встановлення органом опіки та піклування опіки над його майном.

З майна, що належить безвісно відсутньому, видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану.

Визнання громадянина безвісно відсутнім не допускається у випадках, коли громадянин переховується від розшуку (наприклад, за кримінальною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відомостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з'явився або виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує попереднє рішення. На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутнього.

Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рішення, не відновлюються.

Оголошення громадянина померлим. Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України, громадянина може бути оголошено померлим у судовому порядку. Підставами оголошення померлим є:

U відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протягом шести місяців;

2) неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;

42

43

3) неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.

Скорочений шестимісячний строк для оголошення громадянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що громадянин був пасажиром або членом екіпажу морського судна, що затонуло, то для оголошення його померлим потрібно шість місяців, оскільки припущення його загибелі за таких умов не є безпідставним. Але суд у даному випадку визнає не факт смерті громадянина, а оголошує його померлим на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.

Окремо закон визначає умови оголошення померлим громадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в судовому порядку оголошено померлим не раніш, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 46 ЦК України).

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАГСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголошеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в законну силу цього рішення. Юридичним наслідком оголошення громадянина померлим є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків, які належали йому, як суб'єкту права. Оголошення особи померлою має підставою лише припущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування. Ця обставина призводить до ряду правових наслідків.

Перший наслідок — поновлюється особисто-правовий статус громадянина.

Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим. Власник, який з'явився, може вимагати повернення свого майна від цих осіб.

Третій наслідок полягає у можливості повернути майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними угодами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих. Завдані при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за відплатною угодою.

Четвертий вид наслідків стосується майна, яке в порядку спадку-

44

вання перейшло до держави. Якщо майно є в наявності, то воно повертається власникові; якщо ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою їй повертається сума грошей, виручених від реалізації цього майна.

У сфері сімейних відносин з'явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.

Контрольні питання

1. В чому полягає зміст цивільної правосуб'єктності?

2. Що таке цивільна правоздатність і цивільна дієздатність, якимчином вони  пов'язані між собою?

3. Як співвідноситься цивільна правосуб'єктність зі суб'єктивнимцивільним правом?

4. Розкрийте зміст правоздатності фізичних осіб.

5. У яких випадках допускається обмеження цивільної правоздатності?

6. Які існують види дієздатності фізичних осіб,   як вони відрізняються за обсягом угодоздатності і деліктоздатності?

7. В чому полягає правове значення місця проживання громадянина?

8. В чому полягають особливості визнання особи безвісно відсутньою? Які підстави необхідно мати для визнання у судовому порядкутакого статусу громадянина?

9. Охарактеризуйте наслідки визнання особи безвісно відсутньою.

10. Які настають наслідки явки чи виявлення місця перебуваннягромадянина?

11. У яких випадках громадянин оголошується померлим? В чомуполягають   особливості цього цивільно-правового інституту?

12. Які необхідні умови для об'явлення громадянина померлим?

13. Як визначається момент смерті громадянина, який об'явленийпомерлим? Порівняйте цей момент з моментом визнання безвісноївідсутності.

14. Які настають наслідки оголошення померлим громадянина?

15. Які наслідки явки громадянина, оголошеного померлим?

< Попередня   Наступна >