Головна

О.С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ 2005


17

Тема 3. Цивільне законодавство

Анотація

Поняття та структура цивільного законодавства. Структура цивільного кодексу. Співвідношення комплексного і галузевого законодавства. Дія цивільного законодавства. Застосування цивільного законодавства за аналогією. Значення судової практики. Тлумачення.

Основна література

1. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Підопригора 0.0. Цивільне правоУкраїни: Курс лекцій. — К.: НАВСУ, 2001.

2. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга перша.— К., 2004.

3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка,2003. — 416 с

4. Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с

Додаткова література

1. Барак А. Судейское усмотрение. — М.: Норма, 1999.

2. Головатий С. Цивільний кодекс: від політичного до соціальногодоговору в Україні // Українське право. — 1996. — Число 2.— С 4.

3. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативневизначення поняття //Право України. — 1999. — № 11. — С. 93-96.

4. Постанови Пленуму Верховного Суду України з цивільнихсправ. -  К., 1993.

Матеріал для вивчення

Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Цивільне право — це сукупність юридичних норм. Цивільне право — внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають

18

на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є полі стру

ктур ною.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) І звичайні.

До основних законів належать Конституції. Прийнята 28 червня 1996 р. нова Конституція України як своєрідний суспільно-політичний договір принципово змінює політико-правову ситуацію в Україні на краще.

Конституція України 1996 р. має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, Ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденції та ін.

Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Це пояснюється тим, що відповідно до Конституції України (ст. 8), як уже зазначалося, закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції України І мають відповідати їй. Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони.

Даному положенню відповідає зміст законодавчих актів, оскільки в них закріплюються засади політичного і суспільно-економічного життя держави. Так, закони України про власність, підприємства, банки і банківську діяльність, цінні папери і фондову біржу, захист ринку набули важливого значення для розвитку цивільного законодавства в Україні. В Україні законодавчу владу здійснює Верховна Рада.

Отже, закон — це нормативний акт, який приймає Верховна Рада України. Одним з найважливіших законів є Цивільний кодекс (ЦК) України, який був затверджений Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

Подальший розвиток ринкових відносин в Україні вимагає створення цілком ринкового ЦК України, Новий Цивільний кодекс, в основному, майже відповідає вимогам ринкової економіки. Цивільне законодавство України в цілому, зокрема ЦК України, має спиратися

19

на найновіші досягнення світової правової науки і культури, в тому числі і країн СНД. ЦК України відзначається чітким приватно-правовим змістом І спрямованістю на приватну особу.

ЦК України від 16 січня 2003 р. побудовано за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки та представлено у Кодексі окремою книгою під назвою „Загальні положення". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у 5-ти книгах: „Особисті немайнові права фізичних осіб", „Право власності та інші речові права", „Право інтелектуальної власності", „Зобов'язальне право" та   „Спадкове право".

Книга перша „Загальні положення" складається з 5-ти розділів

I 19-ти глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи,юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальнігромади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строкита терміни, позовну давність. До безперечних досягнень у галузіпідготовки першої книги слід віднести вперше врегульований у межахЦК України правовий статус держави, Автономної Республіки Кримта територіальних громад як суб'єктів цивільних прав та обов'язків, атакож розділ про об'єкти цивільних прав. „Об'єкти прав — загальнийцивільно-правовий інститут і включення його до Загальних положень"є цілком закономірним.

Книга друга „Особисті немайнові права фізичних осіб" — велике досягнення ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ

II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційніособисті права людини повністю перенесено до книги другої. Зміст їхрозширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захистуособистого немайнового права, що його порушено. Маються на увазі:відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана,заборона випуску у світ газети чи книги, в яких міститься неправдиваінформація, вилучення тиражу книги чи газети і знищення його. Книгудругу можна назвати кодексом про особисті права фізичної особи вЦК. У ній передбачається 48 статей, що регулюють особисті немайновівідносини, пов'язані із здійсненням особистих прав як у непорушеномустані, так і у разі порушення зазначених відносин. Людина починаєтьсяне з майнових уподобань, а з духовних цінностей: життя, здоров'я,імені, честі, гідності, ділової репутації, особистого життя та ін.

Книга третя „Право власності та інші речові права" передбачає

20

регулювання речових відносин. Категорія речових прав як елементів речових відносин дістала своє нове народження у новому ЦК України, де речові права посіли належне їм місце. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), застава та інші речові права. Кодекс передбачає захист речових прав. Розробники Кодексу розглядають державних комунальних юридичних осіб як суб'єктів права власності на майно, закріплене за ними. Таким чином, Кодекс уникає понять „оперативне управління" і „право повного господарського відання". Разом з тим не можна не бачити, що визнання державних і комунальних юридичних осіб власниками неминуче призводить або до виникнення фігури подвійного власника, або до утвердження існування розщеплюваної власності.

Книга четверта містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

За кодексом, лише угода регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Саме угода визначає розміри, порядок обчислення і виплати за використання об'єктів Інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України може лише встановити мінімальні ставки авторської винагороди.

У новому ЦК України закладено нові інститути — це суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на не розкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження товару. Передбачається тільки судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів прав інтелектуальної і промислової власності.

Книга п'ята „Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність І створення окремих інститутів зобов'язального права. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать норми про поняття і підстави

21

виникнення зобов'язань, виконання та способи, що забезпечують виконання їх, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави припинення їх.

Норми договірного права є переважно диспозитивними, недоговірні зобов'язання регламентуються імперативними нормами. Кодекс надає важливого значення звичаям ділового обороту в регулюванні договірних відносин.

До новел книги п'ятої Кодексу слід віднести інститут суброгащї — набуття всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора; поняття порушення зобов'язань, нову форму цивільної відповідальності (сплата штрафної неустойки за порушення зобов'язання), низку нових договорів, що зумовлено потребами економічного обороту (лізинг, довірче управління майном, факторинг, франчайзинг тощо), нові інститути недоговірних зобов'язань, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення).

Серед охоронювальних зобов'язань новим є Інститут зобов'язань, які виникають внаслідок загрози життю і здоров'ю громадян, а також їхньому майну і майну юридичних осіб у зв'язку з порушенням довкілля. Низкою новел доповнено умови настання відповідальності при заподіянні моральної шкоди, а також шкоди, завданої взаємодією джерел підвищеної небезпеки чи через недоліки у товарах, виконаних роботах, наданих послугах.

Книга шоста „Спадкове право" по-новому вирішує проблему усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спадкодавця. За рішенням суду усувається від права спадкування особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, коли він через поважні причини потребував її. Вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини.

Чимало нових положень стосується спадкування за заповітом. Мається на увазі складання подружжям єдиного заповіту, право на складання заповіту з умовою складання таємного заповіту тощо.

Проект пропонує п'ять черг спадкоємців за законом. Залишено без змін склад першої та другої черг, які були передбачені Цивільним кодексом УРСР від 1963 р. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.

В 1993 р. був прийнятий Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевими нормами містяться цивільно-правові норми, в тому числі про страхування цивільної відповідальності повітряного перевізника.

Елементом системи цивільного законодавства України є укази Президента України, зокрема Указ Президента України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів". Кабінет Міністрів України на підставі і на виконання зазначеного Указу Президента України затвердив Положення про порядок і умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграють постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. На рівні постанов Кабінету Міністрів України затверджуються досить важливі нормативні акти. Так, Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (із змінами та доповненнями до них, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 р. №492).

Наступною частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. У сфері цивільного законодавства діє чимало відомчих нормативних актів, зокрема наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству „Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян". Проте необхідність дальшого зміцнення законності у сфері нормотворчостІ настійно вимагає підвищення рівня організації відомчих нормативних актів. Досягненню цього могли б сприяти такі заходи:

а) скорочення кількості відомчих актів за рахунок зменшенняпитань, з яких відповідні відомства мають право їх видавати;

б) забезпечення повної узгодженості між нормативними актамивищих органів влади, з одного боку, І відомчими актами, з іншого.

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення і з питань цивільного законодавства, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Елементами системи цивільного законодавства є також примірні статути кооперативних і громадських організацій, схвалені органами державного управління або прийняті вищими органами (наприклад, з їздами) кооперативних та інших систем.

Удосконаленню майнових відносин між організаціями в нових умовах господарювання служать також акти Вищого господарського суду України.

 

22

23

Цивільне законодавство за своїм змістом є галуззю законодавства. Воно містить норми цивільного права. Одним з показників галузі законодавства, адекватної галузі права, слід вважати наявність зведеного нормативного акта, який охоплює переважну більшість інститутів даної галузі. Такий нормативний акт має бути активним центром системи законодавства, управляти нею шляхом розмежування компетенції між нормотворчими органами в регулюванні конкретних відносин і встановленні загальних положень, які підлягають відтворенню в інших нормативних актах, що видаються на базі і на розвиток цього зведеного акта. Для цивільного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивільний кодекс. Проте у практиці немає „чистих" галузей законодавства, тобто таких, які б містили норми винятково однієї галузі. Нормативні акти відображають функціональні зв'язки між нормами різних галузей права, а тому галузь цивільного законодавства, яка відповідає галузі цивільного права, складається не лише з цивільно-правових актів, а й охоплює нормативні матеріали з цивільного права, що містяться у нормативних актах інших галузей права.

Отже, в системі сучасного законодавства є нормативні акти, які містять норми різних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актів. Сукупність комплексних нормативних актів становить комплексне законодавство. Наявність галузевих і комплексних нормативних актів необхідно враховувати у практичній діяльності із застосування норм права.

Дія цивільного законодавства у часі. Норми права, що містяться у цивільному законодавстві, регулюють суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права. Цивільне законодавство періодично оновлюється. В ньому з'являються нові норми цивільного права, а застарілі норми припиняють свою дію. В Україні постійно   і виникають суспільні відносини, які піддаються регулюванню нормами    цивільного права. В цих умовах дуже важливо встановити, з якого моменту набирає чинності відповідна цивільно-правова норма і на які відносини вона поширюється. Порядок набрання чинності законами визначається ст. 94 Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. закони публікуються державною та російською мовами Президією Верховної Ради у „Відомостях Верховної Ради України" протягом ЗО днів, а також у газеті „Голос України" протягом 5 днів і є офіційною публікацією.

24

Укази і розпорядження Президента України набирають чинності через 3 дні після їх опублікування у газеті „Урядовий кур'єр", якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні (п. 2 Указу Президента України „Про внесення змін до Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України та про порядок набрання чинності цими актами" від 13 жовтня 1993 р. № 454/93).

Укази і розпорядження, які не підлягають опублікуванню, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні.

В постановах Кабінету Міністрів України нормативного характеру має бути вказаний термін введення їх у дію. Якщо в постановах Уряду не вказано термін введення в дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття.

Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття і опублікування у Зібранні постанов Уряду не підлягають.

З І січня 1993 р. нормативні акти, що їх видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління та контролю І які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію зазначених актів здійснює Міністерство юстиції України.

Державну реєстрацію нормативних актів відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також органів господарського управління та контролю здійснюють управління юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Нормативні акти зазначених органів набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Дія цивільного законодавства у просторі і за колом осіб. Закони Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії даного акта.

Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, Що перебувають на її території. До них належать громадяни України,

25

українські юридичні особи, держава Україна, територіальні громади. Дія цивільного законодавства поширюється також на іноземних громадян, осіб без громадянства, на іноземних юридичних осіб, якщо інше не передбачено законами України. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді в самому нормативному акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб'єктів. До таких законів можна віднести, наприклад, Закон України „Про захист прав споживачів".

Застосування цивільного законодавства за аналогією.

Цивільному законодавству, на відміну від кримінального, відомий інститут аналогії. У ст. 8 ЦК України сказано, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, то вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Збереження інституту аналогії у цивільному праві, на відміну від кримінального права, в якому аналогію скасовано, пояснюється так: кримінальне право має справу з протиправними, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, що не кваліфікується за кримінальним законом як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання.

Цивільне ж законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачити всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до сковування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення матеріальних І духовних потреб громадян та організацій. Аналогія: права І закону в цивільному праві знаходить нове обгрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

Роль судової та арбітражної практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства. Важливого значення набувають постанови Пленуму Верховного Суду України, \

в яких на підставі аналізу й узагальнення судової практики містяться керівні роз'яснення судам з питань застосування чинного цивільного законодавства при розгляді різних категорій цивільних справ. Вони є обов'язковими для всіх судів України і публікуються у відповідних

збірниках.

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ, на відміну від керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, не має обов'язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ є обов'язковими лише для учасників спорів, а також для громадян і організацій, до яких пред'явлено вимоги судового виконавця з виконання судових рішень. Вивчення судової практики необхідно для з'ясування змісту цивільних законів та їх правильного застосування.

Контрольні питання

1. Які нормативні акти входять до складу цивільного законодавства України?

2. Яким чином співвідносяться цивільне право і цивільне законодавство?

3. Охарактеризуйте методи систематизації цивільного законодавства.

 

4. Як співвідносяться загальні і спеціальні норми в системіцивільного законодавства? Вкажіть правила, які застосовуються дляврегулювання розбіжностей між вказаними цивільно-правовиминормами.

5. Розкрийте механізм дії цивільних законів.

6. Що таке аналогія закону і аналогія права в цивільномузаконодавстві?

Тест-тренІнг

1. Майнові відносини — це:

A. виробничі відносини;

B. результати науково-технічної діяльності;

C. форма виробничої діяльності людей, пов'язаних з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

D. конкретні вольові економічні відносини з приводу належності,використання, переходу засобів виробництва, предметів споживаннята інших матеріальних благ.

2. Предметом цивільно-правового регулювання є:А.   суспільні відносини;

 

26

27

B. майнові та особисті немайнові відносини;

C. моральні відносини;

D. економічні відносини.

3. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов'язані зпереходом матеріальних благ від одних суб'єктів до Інших, які і виникають з:

A. трудових договорів (контрактів);

B. зовнішньоекономічних договорів;

С договорів купівлі-продажу, поставки; D. адміністративних актів.

4. Система курсу цивільного права як навчальної дисципліни:

A. несумісна із системою понять цивільного права як галузі права;

B. у цілому відповідає системі цивільного права як галузі права;С  може існувати незалежно від норм цивільного законодавства;D.  не пов'язана зі судовою практикою з розгляду і вирішення цивільних справ.

5. Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку зі здійсненням:

A. майнових прав;

B. адміністративних прав;С  міжнародних прав;

D. особистих прав.

6. Зміст норм і інститутів цивільного права визначається:

A. соціально-економічними особливостями суспільних відносин, щовходять до предмета цивільно-правового регулювання;

B. морально-етичними чинниками;

C. статутними цілями юридичних осіб;

D. політичними відносинами.

7. Диспозитивні засади в цивільному праві надають можливість:

А.  вибору між кількома варіантами поведінки в межах, установлених законом;

8. за будь-яких обставин розпоряджатися суб'єктивними правамина свій розсуд;

С підпорядковувати вимоги однієї із сторін іншій при укладенні угоди; D.  встановити доцільність застосування норм чинного законодавства на власний розсуд.

28

МОДУЛЬ 2. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Тема 1. Поняття, зміст та види цивільних правовідносин

Анотація

Поняття цивільного правовідношення. Елементи і структурні особливості цивільного правовідношення. Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб'єктивних цивільних прав і суб'єктивних цивільних обов'язків. Класифікація цивільних правовідносин.

Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.

Основна література

1. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Підопрагора О.О. Цивільне правоУкраїни: Курс лекцій. — К.: НАВСУ, 2001.

2. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга перша. — К., 2004.

3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка,

2003. —  416 с

4. Цивільне право України: Підручник //Є.О. Харитонов, Н.О. Са-

ніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с

Додаткова література

1. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативневизначення поняття //Право України. — 1999. — № 11. — С. 93-96.

2. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву. —М.: Статут, 2000. — С 508-695.

Матеріал для вивчення

Поняття та особливості цивільних правовідносин. Цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості

Цивільно-правових відносин:

29

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) та особисті;немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їх учасники характеризуються майновою відокремленістю іюридичною рівністю;

в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставіюридичних фактів.

Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Елементи цивільно-правових відносин. Громадяни та організації вступають у різні цивільно-правові відносини. Наука цивільного права окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (ставлення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. У цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб'єктів правовідносин має права і обов'язки.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, спільні підприємства з участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).

Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті ЗО і 91 ЦК України).

ЗО

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав І створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридичної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх правоздатність.

Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздатністю.

Особливості виникнення і змісту праводієздатності юридичних

осіб зумовлені тим, що юридичні особи — це організації. А щодо

організацій питання про вік, стан здоров'я відпадає. Кожна організація

має свої завдання і цілі діяльності.

Об'єкти цивільно-правових відносин. Громадяни та організації укладають угоди І, отже, вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. Об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто об'єктами цивільних правових відносин є;

а) речі;

б) дії, у тому числі послуги;

в) результати духовної та Інтелектуальної творчості;

г) особисті немайнові блага.

А. Речі ~- найпоширеніший об'єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їх допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави, купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб'єктивні обов язки продавця, дарувальника спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі.

Б. Да __ об'єкт цивільно-правових відносин, які виникають з

31

договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договор перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаної здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальним благ (ст. 908 ЦК України).

Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом цивільну правових відносин, що виникають з договору доручення, є певні юридич дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформл спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо.

В. Результати духовної та інтелектуальної творчості. очинним цивільним законодавством, факти створення літературнимнаукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійнипередач тощо є юридичними фактами, що породжують авторсыправовідносини, їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які пошірюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторськапропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносинщо виникають на підставі фактів створення винаходу, розробкираціоналізаторської пропозиції, промислового зразка. .

Г. Особисті немайнові блага. Вони регулюються нормами цивільного,права, і тому це різновид цивільно-правових відносин, їх об'єкт - особистінемайнові блага: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо. )

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право цсуб'єктивний обов'язок. В юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів: І

а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи,в якій виявляється ЇЇ самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки!в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними!і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і!товарообігу, тобто право на власні дії;

б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка'забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії;

в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного;примусу до зобов'язаних осіб.

Отже, суб'єктивне цивільне право ~ це можливості відповідного суб'єкта.

Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб.

Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні оечі Він як власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій, Української держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні — пред'явити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Суб'єктивне право також пов'язано зі суб'єктивним обов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єктивному розумінні. Так, ст. 665 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він установлений нормою об'єктивного права.

Види цивільно-правових відносин. Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Наприклад, на підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність іншій стороні (набувачеві майна) будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача (ст. 744 ЦК України). Тут діяльність сторін є правомірною і взаємовигідною.

Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами (ст. 1269 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

Абсолютні, загальнорегулятивнІ та відносні правовідносини. В основу їхнього розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та рганізації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх

 

32

33

за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тоц« і при цьому безпосередньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єкті До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власносі немайнові авторські і винахідницькі відносини,  що пов'язанії майновими (статті 319, 418 ЦКУкраїни), особисті немайнові відносні не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як жит здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільні,відносин полягає в наданні власникам, авторам творів наукілітератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальнудуховних благ суб'єктивних прав І в покладенні на всіх інших громадта організації суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушеніїхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаютіабсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні праваобов'язки в цих відносинах. ,-&

Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кожного його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного праї Абсолютність суб'єктивного права — в його охороні від усіх і кожж та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої осоС Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише оді сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов'язаі сторона — це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушеї суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен і всі.

Загольнорегулятивні відносини відображають зв'язок кожної з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін — коже» і всі. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов'язані із здійснення! права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальні регулятивними. Вони виникають між усіма особами, які потрапляю! у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров'я.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидь сторони — уповноважену і зобов'язану. Відносними правовідносинамі є зобов'язальні (статті 509, 665, 759, 837 тощо ЦК України). Стороні в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В окремих видг зобов'язальних відносин сторонами є: продавець і покупець цивільно-правових відносинах Із договору купівлі-продажу, страхоц організація І страхувальник — у відносинах із договору добровільної страхування, позикодавець і позичальник — у відносинах із договор позики (статті 665, 827 І 979 ЦК України). Отже, у відносних цивільну правових відносинах сторони наперед відомі.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 509 ЦК України).

У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.

Речові та зобов'язальні відносини. Вони різняться об'єктом правовідносин. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (статті 6-9, 12—18 Закону України „Про власність"). У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії (статті 837, 101 ЦКУкраїни).

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство (стаття 418  ЦК України).

Контрольні питання

1. Дайте    визначення    цивільно-правового    відношення    іохарактеризуйте   особливості   цивільно-правових відносин.

2. Які існують види цивільно-правових відносин?

3. З яких елементів складається цивільно-правове відношення?

4. J яких правомочностеи складається суб'єктивне цивільне право?Ь. Розкрийте зміст поняття „суб'єктивний цивільний обов'язок".Ь. Що таке цивільно-правовий зв'язок І як визначається його зміст?

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук